Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей
 
    Василь Сидорович Земляк (справжнє прізвище — Вацик) — український письменник, кіносценарист, лауреат Шевченківської премії.
   Народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці (нині Липовецького району Вінницької області).
    Учасник Другої Світової війни. У 1950 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут.
   В 1963—1966 роках головний редактор Київської кіностудії.
   Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи «Лебединої зграї» (перша публікація у журналі «Дніпро», 1971. №№ 1—3) письменник на тривалий час став об'єктом дискусій про українську прозу 1970-х років, хоча спершу критика була не вельми одностайною в оцінці цього роману. Та все ж разом із другою книгою («Зелені Млини», 1976) цей твір був відзначений 1978 року Державною премією України імені Тараса Шевченка, витримав упродовж небагатьох років кілька видань.
    Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк в українську літературу 1950-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).
     Як непересічного прозаїка Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.
    Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.
    Можливо, що на формування нових рис стилю Земляка вплинули сценарні його інтереси. Працюючи на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка, він створює низку сценаріїв, названих, утім, кіноповістями, — «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон» (1956 — 1963). Письменник відчуває смак до динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом. Але при цьому не втрачає набутого раніш, тобто загалом не міняє вже вироблених манери мовлення й погляду на зображуваний світ.
   В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974 — 1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадора Альєнде.
…В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце — серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.
Переклади творів Земляка виконував А. М. Біленко. Помер 17 березня 1977 року. Похований на Байковому кладовищі.

Кінематографічна діяльність

Автор багатьох повістей, сценаріїв фільмів:
«Люди моєї долини» (1960, у співавт.);
«Новели Красного дому» (1963);
«Дочка Стратіона» (1964, у співавт.);
«На Київському напрямку» (1967, співавтор і режисер В. Т. Денисенко);
«Важкий колос» (1969, у співавт.);
«Відвага» (1971);
«Вавилон-ХХ» (1980, співавтор і режисер І. В. Миколайчук).

Нагороди, пам'ять

Лауреат Шевченківської премії (1978, посмертно). Нагороджений орденом «Знак Пошани» й медаллю.
В Києві, на вулиці М. Коцюбинського, 2 де з 1968 по 1977 рік працював письменник в 1983 році встановлено меморіальну дошку (бронза, барельєфний портрет, скульптор І. В. Макогон, архітектор О. С. Тамаров).
 
 

Могила Василя Земляка
Меморіальна дошка в Києві