Я. Купала

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Янка Купала - класик білоруської літератури, поет, драматург, публіцист, видатний діяч білоруського Відродження початку XX століття. Академік Національної академії наук України (1929), Академії наук Білоруської РСР (1928).
Народився 7 липня 1882 року (за новим стилем) у селі В'язинка під Мінськом. У 1888 року закінчив Білоруське народне училище. Після смерті батька у 1902 році працював на посаді домашнього вчителя, писаря, практиканта на пивоварні та інших.
Перші твори Купала — сентиментальні вірші польською мовою, надруковані у 1903—1904 роках у часописі «Ziarno» (Зерно) під псевдонімом «К-а». Перший вірш білоруською мовою — «Мая доля» (Моя доля), який уперше з'являється 15 липня 1904 року. Перший білоруськомовний твір у друці — публікація 15 травня 1905 року в газеті «Северо-Западный край» (Північно-Західний край) вірша «Мужык» (Чоловік). Перша публікація у білоруськомовній пресі — вірш «Касцу» (Косарю), надрукований у «Нашій Ниві»; 11 травня 1907 року. Влітку того ж року в «Нашій Ниві» з'являються і інші твори Купали. Його раннім віршам властива близкість до фольклору і білоруської поезії XIX століття.
Упродовж 1906—1907 років пишуться поеми «Зімою» (Взимку), «Нікому», «Адплата каханьнем» (Відплата коханням), 18 грудня 1908 року «Наша Ніва» публікує поему «У Піліпаўку» (У Пилипівку). Того ж року закінчена праця над поемами «Адвечная песьня» (Вічна пісня) та «За што?» (За що). Темою цих творів стали соціальна несправедливість і пригноблення.
Восени 1908 року Купала приїжджає у Вільно, де працює у редакції «Наша Нива». У віленський період видається величезна кількість широковідомих згодом віршів — «Маладая Беларусь» (Молода Білорусь), «Заклятая кветка» (Заклята квітка), «Адцьвітаньне» (Відквітування) та інші, деякі з них друкуються «Нашою Нивою».
1908 року в Петербурзі у видавництві «Загляне сонца і ў наша ваконца» виходить перший збірник Купали під назвою «Жалейка» (Сопілка). У жовтні того ж року Санкт-Петербурзький комітет у справах друку при Міністерстві внутрішніх справ вирішує конфіскувати збірник як антидержавний і притягнути автора і видавництво до кримінальної відповідальності. Ціною немалих зусиль арешт з книги був знятий, проте 1909 року тираж книги знову конфіскований за наказом віленського генерал-губернатора. Щоб не зашкодити офіційній репутації «Нашої Ниви», Купала полишає роботу у редакції.
У грудні 1909 року Купала подається до Петербургу. Там він влаштовується на курси О. Черняєва, де викладали відомі петербурзькі вчені. 8 липня 1910 року окремою книгою виходить поема Купали «Адвечная песьня» (Вічна пісня), а 13 жовтня 1910 року — друга його збірка «Гусьляр» (Гусляр). Збірнику у віршах звучить заклик до пробудження національної гідності та змагання за свободу, але вірші з відкритими закликами до повстання («Зваяваным» (Завойованим) та інші) були викреслені із збірки перед виданням, щоб уникнути цензури. У травні 1910 року завершена поема «Курган», а в серпні того ж року — драматична поема «Сон на кургане» (Сон на кургані), один із найвизначніших творів поета, символічний прояв ганебного становища тодішньої Білорусі. Окремим виданням поема вийшла 1912 року в Петербурзі.
У 1911—1913 роках Купала влітку відвідує матір і сестер у Білорусі, у селі Окопи. 3 червня 1912 року він завершив свій перший сценічний твір — комедію «Паўлінка» (Павлінка), яка у наступному році була видана у Петербурзі, а згодом і поставлена на сцені — спочатку в Петербурзі, потім у Вільно, нарешті влітку 1913 року у Радашковичах. На спектаклях був присутній сам автор. У червні 1913 року у Окопах, завершена історична поема «Бандароўна» (Бондарівна), згодом за нею — поеми «Магіла льва» (Могила лева), «Яна і я» (Вона і я), а також сценічний жарт «Прымакі» (Примаки).
Навесні 1913 року був виданий третій збірник Купали — «Шляхам жыцьця» (Шляхам життя). Вірші, що складали цей збірник, на відміну від попередніх двох, присутній значний вплив естетики модерну. Серед інших творів у збірнику містилася драматична поема «На папасе» (На годівлі).
У вересні 1913 року виходить головний твір дореволюційної творчої спадщини Купали — драма «Раскіданае гняздо» (Розкидане гніздо). У ній розповідається про трагедію білоруського народу на прикладі однієї селянської сім'і, яка залишається без землі і притулку. П'єса була поставлена на сцені у 1917 році, після революції, а надрукована ще пізніше — у 1919 році у Вільно.
Восени 1913 року Купала повертається у Вільно, де спочатку працює секретарем Білоруського видавничого товариства, а згодом знову співпрацює з «Нашою Нивою». З 7 березня 1914 року газета виходить за підписом Купали як редактора. Водночас він допомагає М. Богдановичу та К. Буйло у виданні збірок їхніх поезій.
У серпні 1914 року Купала з вересня до грудня 1914 року працює над циклом антивійськових віршів «Песьні вайны» (Пісні війни). Також він пише статті у «Нашій Ниві», проти війни. За статтями «Думкі» (Думки) Купала повинен був притягнутий до кримінальної відповідальності, але з причини наближення фронту до Вільна та початку евакуації суд не відбувся. У верасні 1915 року Купало переїжджає з Вільно у Окопи.
Наприкінці вересня 1915 року він їде у Москву, там навчається у Народному університеті імені А. Л. Шанявського. Там він пізніше одружиться з Владиславою Станкевич та переїзджає до Мінська. У січні 1916 року Купала призивають до армії, він потрапляє у дорожно-саперний підрозділ, який знаходився у Мінську, а влітку того ж року був переведений до Полоцька. Під час німецької окупації Купала перебував у Смоленську. З 1916 до осені 1918 року, він не написав жодного твору. У жовтні-грудні 1918 року Купала створює цикл віршів-закликів, який став його відгуком на події тих років — революція, окупація, проголошення БНР: «Час!» (Час), «На сход!» (На зібрання), «Пчолы» (Бджоли), «Званы» (Дзвони) та інші.
Купала повертається у Мінськ у січні 1919 року. 25 серпня вийшов перший номер редагованої Купалою газети «Звон» (Дзвін). Він пише нові вірші і друкує безліч статей на тему національного відродження та змагань за волю, одночасно перекладає білоруською мовою «Слово о полку Ігоревім». 24 червня 1920 року проводився бенкет з нагоди 15-ліття літературної творчості Купали.
1927 року Купала очолив общину «Полымя» (Полум'я), яка об'єднала письменників періоду білоруського Відродження. 7 листопада 1927 року білоруські газети друкують поему Купали «З угодкавых настрояў», присвячену 10-ій річниці Жовтневої революції. У поемі розповідаються події жовтня 1917 року з надзвичайно великим пафосом, в якому відчувається явна насмішка.
У наступні роки починається хвиля репресій серед творчої інтелігенції, і Купала, як і величезна кількість інших білоруських та й українських поетів, вимушені писати під замовлення влади хвалебні вірші на тему «будівництва соціалізму». Він багато разів викликався на допити за справою контрреволюційної організації «Саюз вызваленьня Беларусі» (Союз визволення Білорусі), якої насправді не існувало. 20 листопада 1930 року, не витримавши знущань, Купала робить спробу самогубства, але залишається живим. Коли він лежав у лікарні, повністю зломлений, він підписує відкритий лист Янки Купали з відреченням від національних ідей. Творчість Купали 1930-х років складається з прорадянських віршів, позбавлених будь-якої мистецької вартості, порівняно з циклом віршів 1935 року.(«Сонцу» (Сонцю), «Лён» (Льон), «Дарогі» (Дороги) та інші), поеми «Над ракой Арэсай» (Над річкою Оресою) (1933), присвячена колективізації, поема «Тарасова доля» (1939) пам'яті Тараса Шевченка. З віршів 30-х років був складений збірник «Ад сэрца» (Від серця) (1940), за які Купала у 1941 році отримав Ленінську премію.
1941 року, у зв'язку з окупацією Білорусі військами нацистської Німеччини, Купала був евакуйований у Москву, а звідти у Печище (Татарстан). Він створює ряд віршів — звертається до свого народу, у яких закликає до боротьби з окупантами: «Беларускім партызанам» (Білоруським партизанам), «Зноў будзе шчасьце мець і волю…» (Знову щастя будемо мати і волю), «Паўстаў народ…» (Повстав народ) та інші. 28 червня 1942 року в Москві Купала трагічно загинув, коли впав зі сходів у готелі «Москва».
Існує три версії загибелі поета.
Перша версія, яка є офіційною — це нещасний випадок. Висновок слідчих: поету стало погано (у деяких джерелах, що він був у стані алкогольного сп'яніння), він сперся на поручні, але, не утримався, перекинувся та впав з величезної висоти.
Друга версія — це вбивство, зі сходів його скинули співробітники НКВД. Припущення можливе, проте жодних документальних підтверджень того, що Купалу вбили або готувалися вбити, немає. Але багато дослідників Янки Купали дотримуються саме цієї версії. Непрямим підтвердженням цього є те, що жодного ґрунтовного розслідування загибелі відомого поета не проводилося — верхівці партії доповіли просто: «Напився та впав…». У будь-якому разі, дослідникам у шістдесятих років так і не вдалося знайти матеріалів Кримінальної справи про смерть Янки Купали.
Третя версія — це самогубство. Депресія, у якій перебував поет, теж могла зіграти на його психічному стані. Поет вже робив спробу самогубства у 1930.
Головною причиною всіх трьох версій смерті Янки Купали могли стати чутки про перейменування в окупованому Мінську вулицю іменем Івана Луцевича. Тиск НКВД та постійні доноси на поета про його зв'язки з нацистами підігріті цими чутками вплинули на психологічний стан поета та й могло послужити причиною у версії вбивства. Хоча насправді вулиця була названа на честь Івана Луцкевича — засновника «Білоруської Революційної Громади».
Поета поховали в Москві на Ваганьковському кладовищі, а через 20 років його прах перевезли в Білорусь. Тепер могила Янки Купали розташована на Військовому цвинтарі у Мінську, поруч з могилою Якуба Коласа.
Іменем Купали названо вулицю, парк і станцію метро в Мінську, заповідник біля В'язинки. Державний музей Купали у Мінську і його філія у В'язанці, Лявках i Окопах.