М. О. Булгаков

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Михайло Опанасович Булгаков (*15 травня (3 травня за старим стилем) 1891, Київ — †10 березня 1940, Москва) — радянський та російський письменник.
Коріння Булгакова — з Орловщини. Михайло Васильович Покровський, який сам вінчав Варвару з Опанасом Булгаковим (1 липня 1890), й Іван Авраамович Булгаков, народилися 1830 р., обидва були священиками, обидва в один рік (1894) померли. Один із прадідів, батько Анфіси Іванівни Покровської, носив прізвище Турбін.
Сім'я доцента Київської духовної академії Опанаса Івановича Булгакова(1859—1907) оселилася на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви.
Михайло Булгаков народився 3 (15) травня 1891 р і був першою дитиною у сім'ї. Два тижні він був «Богданом» (так називали нехрещених немовлят). Матвій Бутовський охрестив хлопчика Михайлом. Хрещеними батьками були Микола Петров, професор духовної академії, один із перших академіків Всеукраїнської академії наук, й Олімпіада Ферапонтівна Булгакова, бабуся. Опанас Іванович теж був первістком у великій сім'ї (11 дітей), його теж хрестила бабуся. Батько Булгакова помер від тієї ж хвороби, що й згодом його син, — нефросклерозу, в березні.
«Якщо мати мені служила стимулом для створення роману „Біла гвардія“, то за моїми задумами образ батька мав бути відправним пунктом для іншого задуманого мною твору» - так висловився письменник через кілька років друг письменника про твір, який став «надвечірнім», — «Майстер і Маргарита».
Перше оповідання «Пригоди Світлана» було написане, коли автору виповнилося сім років. Того року в сім'ї з'явився ще один хлопчик — Микола (1898), а до нього — три сестри: Віра (1892), Надія (1893) і Варвара (1895). У 1900 р. народився Іван, а через два роки — Олена (Льоля).
Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.
Одне з найбільших захоплень Михайла в юності було ентомологія — збирання метеликів, були там і рідкісні екземпляри. 1919 р. він віддав її Київському університетові. Єдиний власний — у Бучі — будинок згорів у 1918 р.
1906 р. сім'я Булгакових переїжджає в будинок № 13 по Андріївському узвозу, де пройшли останній період дитинства Михайла Опанасовича. До 1919 р. життя Булгакових пов'язане з цим будинком, що змінював власників, але не мешканців другого поверху, родину професора Булгакова.
По закінченні гімназії професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. В автобіографії 1924 р. Булгаков напише: «Учився в Києві й у 1916 р. закінчив медичний факультет університету, одержавши звання лікаря з відзнакою».
Булгаков працював у військових госпіталях у Кам'янці-Подільському й Чернівцях, потім, після призову, «ратник ополчення II розряду» одержав призначення до Смоленської губернії. Менш ніж за рік юний лікар амбулаторно прийняв 15361 пацієнта.
У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повернувся до Києва, на Андріївський узвіз.1921 року, після двох років роботи в газетах і театрах Грозного та Владикавказа, Булгаков на кілька днів приїхав до Києва, на Андріївський узвіз, але вже в будинок не № 13, а № 38, до І.Воскресенського, де колись наймав кімнату з молодою дружиною. Звідси він їде до Москви й через півтора місяця напише в листі: «Шлях пошуків роботи й фах, намічені мною ще в Києві, виявилися цілком правильними. За іншим фахом працювати не можна. Це означало б у кращому випадку голодування. Серед загиблих бути не бажаю». А в постскриптумі додасть: «Найприємнішим моїм спогадом за останній час є — вгадайте, що? — як я спав у Вас на дивані і пив чай із французькими булочками. Дорого б заплатив, щоб хоч на два дні знову так лягти, напившись чаю, і ні про що не думати. Так сильно втомився». Він начебто забув (чи намагався забути) написані й надруковані два роки тому слова у «Прийдешніх перспективах»: „Ті, хто скаржаться на «втому», на жаль, розчаруються. Бо їм доведеться «втомитися» ще більше. Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному значенні слова“.
У 1966 р., коли в журналі «Москва» побачив світ роман — «Майстер і Маргарита»).
Роман помітили, але були нападки критиків — здебільшого на п'єсу за романом, поставлену в Московському художньому театрі й названу без згоди автора «Дні Турбіних». Певний час у різних театрах (зокрема й київських) ідуть не лише «Дні Турбіних», а й «Зойчина квартира», О.Таїров ставить у Московському камерному театрі «Багряний острів». У рік «великого перелому» всі п'єси Булгакова зі сцени було знято (не друкують уже два роки).
В епістолярній спадщині письменника (не зібраній повністю й досі) серед послань до трьох десятків адресатів варто виділити «особливі» — листи до брата Миколи, який опинився разом із молодшим — Іваном — у Парижі. В них старший, окрім іншого, ніби «програвав», приміряв для себе долю молодших — емігрантів. Після арешту рукопису «Собачого серця» і щоденника, названого «Під п'ятою», інших щоденників Булгаков не вів (відібраний він зміг дістати назад і спалив; копії щоденника були знайдені в архівах КДБ і обнародувані після публікації «найзабороненішого» твору — «третьої повісті» — «Собачого серця»).
Через півтора року — у вересні 1933-го — почала вести записи Олена Сергіївна Булгакова, хранителька й перший публікатор спадщини письменника, «Маргарита» в уявленні першого покоління читачів роману… Їй Булгаков присвятив повість «Таємному другові», із котрої потім почав вимальовуватися «Театральний роман» («Записки небіжчика»), Олена Сергіївна розповідала, що в другій, ненаписаній, але розказаній їй частині роману, дія мала відбуватися в Києві і що «М. О.» (так вона його зазвичай називала у своєму щоденнику) навіть руки потирав від задоволення, що писатиме про рідне місто. І ще один особливий адресат, від нього відповіді Булгаков не дочекався, хоч один раз говорив із ним по телефону (той подзвонив сам), — Сталін. 15 разів (за записами, що велись у театрі) генсек дивився «Дні Турбіних». Остання п'єса драматурга «Батум», присвячена юності Сталіна, розділила долю попередніх — вона ніколи не побачила сцени. Єдина спроба була у МХАТі (ім. Горького, вже після «поділу» театру), але пройшла тільки генеральна репетиція…
Булгаков сам поставив собі діагноз. Як лікар, він розумів, що жити йому лишилося недовго. І до останніх днів диктував дружині правки роману «Майстер і Маргарита», який розпочав писати ще у 1928 р.
Відомо шість редакцій цього роману. Спершу М. Булгаков хотів написати «роман про диявола» — сатиричну фантасмагорію в вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В(…)», «Гастроль (Воланда)», «Інженер з копитом» тощо. У 1931—1932 pp. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а в 1937—1938 pp. з'явилася остаточна назва — «Майстер і Маргарита».
У творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції.
Роман «Майстер і Маргарита» починається з того, що Берліоз та його друг, поет Іван Бездомний, відпочивають у парку, а коли до них підходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Чому? Друзі вважають, що він шпигун, ворог для радянських людей, адже він іноземець. І хоча Берліозу, як освіченій людині, цікаво поспілкуватись з Воландом, він повинен грати під «дудку» радянської моралі.
Письменнику сумно, що такі талановиті особистості, як Майстер, не можуть реалізувати свої творчі здібності, їхні твори не сприймають ся належно. Та, навпаки, цінуються такі «митці», як Іван Бездомний та його друзі, такі ж «митці» з «МАССОЛІТу», які понад усе хочуть заволодіти жаданим членським квитком, який дає багато привілеїв. Булгаков вважає, що мистецтво і культура не можуть бути на належному рівні за таких обставин. Він сподівається, що ситуація зміниться. Письменник вважає, що людина здатна зробити правильний вибір і зайняти відповідну позицію. Це видно на прикладі Івана Бездомного. Він розуміє, що поет він аж ніякий і знаходить своє призначення у вивченні стародавньої історії.
Булгаков загострює увагу на особистості Понтія Пілата, людини, наділеної владою, силою, розумом. За маскою жорстокості, байдужості, відчуження ховається людина, здатна страждати й співчувати. Він розуміє, що засуджений до страти Ісус ні в чому не винний, та в нього не вистачає сили і мужності скасувати волю Синедріону та чисельного натовпу неосвічених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина ніколи не повинна зраджувати своїм принципам і робити неправильні вчинки за бажанням інших людей. Зрадивши своїм принципам, Понтій Пілат все життя жалкував про скоєне, ніс тягар у душі.
Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів та багато інших. Булгаков показав недоліки тогочасного суспільства і кожної людини, які є і зараз, i, напевне, будуть у майбутньому суспільстві.
Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції «Фауста» Й. В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Воланд у Романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку письменника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа — Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує М. Булгаков, ще не втрачено надію врятувати весь світ.
Допомогти спасінню людства можуть також вічні духовні цінності — добро, любов, милосердя, що втілюються в образі Христа. Цю ідею подано вже на початку роману в розмові Берліоза з Бездомним про існування Ісуса, коли несподівано з'являється Воланд, промовляючи: «Майте на увазі, що Ісус усе ж таки існував…». Здавалося б, виникає певний парадокс — Воланд, диявол, утверджує існування Христа. Але насправді тут немає нічого парадоксального. Значення цього вислову багатозначне: по-перше, кажучи про Христа, Воланд утверджує своє існування як диявола, тобто існування реального зла у суспільстві; по-друге, ім'я Христа є нагадуванням людям про Бога, якого вони забули, і тому стало «все дозволено» у цьому світі (відомий мотив Ф. Достоєвського, що розгортається у романі).
Драматичною була доля його творів. Але він, «як ніхто, жартував», і радість буття, всупереч усьому, передається його читачам.

Пам'ятник Булгакову у Києві біля будинка Булгакова

Київ і Україна у житті і творах Булгакова

Як митець і мислитель, М.Булгаков перебував під значним впливом творчості полтавця Миколи Гоголя та філософа Григорія Сковороди.
Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі «Київ-місто». Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія «Білої гвардії» та «Днів Турбіних», перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.
Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.
Непростим було повернення Булгакова до читачів, непростим було й відкриття музею в Києві, першого і колись єдиного у світі. У Дім Турбіних, «відкритий» Віктором Некрасовим на Андріївському узвозі, приїжджають ті, хто вивчає, перекладає, читає Булгакова, із різних міст, сіл і країн. Батьки приводять сюди дітей, а діти — батьків. Рідне місто склало шану письменникові… «Київ у Булгакова не в зображенні рідного міста, не в назвах київських реалій… Його модель світу була києвоцентричною. Він, якщо можна так висловитися, мислив Києвом», — скаже в книзі «Майстер і Місто» Мирон Петровський.
«Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко згадати автора (українське «я ж він»).