В. С. Стефаник

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

У розлогій низині, що оточена горбами, розкинулося мальовниче село Русів. Воно чарує своїм прекрасним краєвидом всіх, хто хоча б на хвилинку завітає сюди, щоб віддати шану і поклонитися великому Майстрові новел, видатному письменникові Василю Стефанику. Він був співцем рідного народу. Творчість Стефаника - дзеркало горя й нужди народу, його боротьби, прагнень і щастя. Народився Василь Стефаник у селі Русові в селянській родині 14 травня 1871 року. Тут вчився у початковій школі, а післязакінчення двох класів продовжував навчання у Снятині. Середню освіту здобував у гімназіях Коломиї (1883-90) та Дрогобича (1890-92). У 1892-1900рр. вивчав медицину у Краківському університеті. Але своє призначення в житті бачив на літературній ниві, саме в ці роки відчув усвідомлення свого громадського обов'язку. Хата, в якій народився В. Стефаник.

Вперше опублікував свої художні твори (новели) у 1897 році в чернівецькій газеті "Праця" ("Синя книжечка", "Вивозили з села", "Стратився", "У корчмі" "Побожна", "Сама-самісінька"). У 1899 році вийшла перша збірка новел В.Стефаника "Синя книжечка", згодом "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), вибрані оповідання "Моє слово" (1905). Збірка "Синя книжечка" викликала палкі відгуки прогресивної преси. В.Стефаник став одним із найпопулярніших авторів у народі.
Від новели до новели одна картина людських страждань змінює іншу. Персонажі багатьох новел раннього періоду творчості В.Стєфаника не бачать виходу з тяжкого становища, страждають і гинуть, не вступаючи на шлях боротьби. І все ж таки у ряді творів стихійно вибухає їхній гнів проти гнобителів, вони вже готові постояти за себе. Це особливо стосується його новели "Палій", у якій правдиво розкрито класове розшарування селян, визрівання їх протесту проти визискувачів.
Велику пошану і любов неодноразово висловлював письменник до І.Франка. Він ходив у Нагуєвичі, де жив тоді Каменяр, щоб познайомитися з ним. Відтоді і почалася між ними щира і велика дружба. У музеї В.Стєфаника зберігається повість "Перехресні стежки" з авторським написом: "Дорогому другові і товаришеві, щирий Іван Франко!". У 1903 році під час відкриття пам'ятника І.Котляревському в Полтаві познайомився з М.Лисенком, М.Старицьким, М.Коцюбинським, В.Короленком та іншими письменниками. Тоді ж відвідав могилу Т.Шевченка у Каневі. У ліратурно-меморіальному музеї зберігається книга оповідань М.Коцюбинського з дарчим написом: "Дорогому і рідному Василеві Стефаникові на згадку про незабутні дні стрічі в Полтаві - автор".
У січні 1904 року письменник одружився з Ольгою Гаморак, яка була родом із Стецевої, і жив у тестя кілька років, взявши на себе всі господарські турботи. І тільки у 1910 році, коли в Русові була збудована хата, переїхав сюди на постійне мешкання. Двері Стефаникової хати завжди були відкриті для скривджених, всіх, хто приходив до нього за порадами і допомогою.
У 1908 році В.Стефаника обирають послом до австрійського парламенту. "Від 1908 року до 1918 року був я послом до австрійського парламенту, - згадував він, - де не проголошував промов, бо мови парламентарні моїх клубових товаришів, замалими виїмками, були такі скандальні, що я волів мовчати і встидатися лише за своїх колег, а не за себе самого".
В.Стефаник часто зустрічався з селянами, всіляко допомагав їм, виступав на мітингах. Весь цей час В.Стефаник брав активну участь у громадсько-політичному житті селян Прикарпаття, діяльності організованої І.Франком при підтримці М. Драгоманова Радикальної партії, виступав з публічними статтями. Він боровся за демократичні права народу, виступав проти його соціального і національного поневолення.
Злидні, тисячі нещасть, потоки крові й сліз, породжених Першою світовою війною, примусили полум'яного новеліста знову взятися за перо. Він пише художні твори, сповнені гнівного протесту проти жахливого своїми наслідками воєнного божевілля. Пише мало. За десять років вийшло у світ тільки вісім новел. У 1926 році вони були видані окремою книжечкою "Земля".
У 1924 році В.Стефаник захворів на артеріосклероз. З того часу він рідко виїжджав з села. 7 грудня 1936 року після тяжкої хвороби В.Стефаник помер у Русові. 9 грудня письменника поховали на старому русівському кладовищі. Великого співця Прикарпаття не стало, але полум'яне слово його, горда і нескорена місія живуть у серцях мільйонів.

Хата, в якій жив В. Стефаник у Русові.
Тепер музей письменника.

Школа у Снятині, де навчався Василь Стефаник.

Трохи осучаснений інтер’єр хати-музею Василя Стефаника

Старовинна частина експозиції стефаникової хати

Цей годинник зупинився тоді, коли помер великий письменник. На ньому точна година смерті новеліста