Мій рідний край / Моє місто / Походження назв вулиць / вул. Коперника
Вулиця Миколи Коперника (до 1901 Середня Стрілецька, до 1929 — Реальна) — одна з давніх вулиць центру Тернополя, розташована паралельно бульвару Тараса Шевченка і вулиці Богдана Хмельницького. Північний край вулиці перетинає вулиця В'ячеслава Чорновола, далі по лінії вулиці Коперника — вулиця Івана Франка. З півдня вулиця Коперника виходить на Руську — головну вулицю міста.
Історія
Перші поселення на теперішній території вулиці та прилеглих будинків з'явилися наприкінці 17 століття — на початку 18 століття. Розташовувалися між Збаразьким і Микулинецьким передмістями.
В цей час вулиця була частиною Стрілецької, яка поділялася на Вищу, Середню і Нищу. Пролягала майже паралельно до центральної Панської Вищої і Нищої (нині бульвар Тараса Шевченка).
Активна забудова вулиці почалася із появою у Тернополі залізниці і формування нового центру.
Впиралася Стрілецька вулиця у давню Горбату (нині В'ячеслава Чорновола) і Смиковецьку (частина Руської). Після того, як у новозбудоване приміщення на цій вулиці у 1901 році перейшла Вища реальна школа, Стрілецька Середня почала називатися Реальною.
Восени 1939 року вулицю Реальну було перейменовано на Миколи Коперника — польського астронома і вченого.
Визначні будівлі
На вулиці розташована середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 — найстаріший середній навчальний заклад Тернополя. У червні 1900 року, завдяки старанням громади, почалося будівництво нового шкільного приміщення на Стрілецькій Середній. Новобудови вели на землі, що належалии міській громаді, і за міські кошти.
Проте з початком Першої світової війни, навчання перервалося. При шкільному приміщенні діяв військовий шпиталь. В період Західно-Української Народної Республіки тут розмістилися казарми жандармарерії та фабрика взуття для воїнів Української Галицької Армії. У той час тут ще працювала друкарня, а потім і редакція газети «Українські вісті». Шкільним приміщення стало знову аж у 1922 році.
Навпроти сучасної школи розташований спортивний майданчик, де колись був Сокільський стадіон, який сьогодні частково вже зруйнований. При цьому майдані був також невеликий будинок, в якому діяло товариство «Сокіл». Cтворення української сокільської організації припадає на 1903 рік, хоча в архівних документах є згадки про організаційні заходи щодо створення товариства вже у липні-серпні 1902-го. У сокільському русі органічно поєднувалися національна ідея із ідеалом гармонійно розвиненої особистості. Це робило привабливим членство у сокільстві для різних верств українського населення, яке відчувало необхідність усвідомлення й утвердження своєї національної ідентичності. Ініціатором створення "Сокола" у Тернополі і його першим головою став тодішній посол, депутат до віденського парламенту, сенату, Сидір Голубович. Пізніше товариство очолювали відомі прихильники ідеї тіловиховання лікар Володимир Вітошинський та вчитель Української державної гімназії Ілярій Брикович.
Вже 24 червня 1910 року в Тернополі відбувся великий окружний здвиг (зліт) соколів. Тоді ж було куплено й освячено сокільський прапор. Щорічно "Сокіл" влаштовував два виступи. Один, гімнастичний, на сцені Міщанського братства, взимку. А влітку проводили фестин зі спортивними іграми та гімнастичними вправами. На цих сокільських імпрезах завжди було багато глядачів. Товариство підтримували як інтелігенція, так і робітники, ремісники й міщани-рільники. Тернопільський "Сокіл" тісно співпрацював з іншими українськими організаційну діяльність і вишкіл. Так гартувалися ряди майбутніх бійців УПА.
.jpg)
Тернопільська обласна бібліотека для дітей —культурно-освітня, науково-інформаційна установа. Заснована у січні 1940. Обслуговує дітей, підлітків і організаторів дитячого читання.
(1)(1).jpg)
Старовинна наріжна будівля на Коперника має печальну славу, тут у застінках КДБ катували українських патріотів. Тепер у колишніх кадебівських казематах розмістився історико-меморіальний музей, який розкриває діяння більшовицької репресивної машини та масовий терор, спрямований проти національно-визвольних змагань українців. А пам'ятна дошка на будинку Української гімназії нагадує про арешт 9 десятикласників у квітні 1941-го. Всі вони загинули у таборах ГУЛАГу й реабілітовані в 1992-1995 роках.
Перші поселення на теперішній території вулиці та прилеглих будинків з'явилися наприкінці 17 століття — на початку 18 століття. Розташовувалися між Збаразьким і Микулинецьким передмістями.
В цей час вулиця була частиною Стрілецької, яка поділялася на Вищу, Середню і Нищу. Пролягала майже паралельно до центральної Панської Вищої і Нищої (нині бульвар Тараса Шевченка).
Активна забудова вулиці почалася із появою у Тернополі залізниці і формування нового центру.
Впиралася Стрілецька вулиця у давню Горбату (нині В'ячеслава Чорновола) і Смиковецьку (частина Руської). Після того, як у новозбудоване приміщення на цій вулиці у 1901 році перейшла Вища реальна школа, Стрілецька Середня почала називатися Реальною.
Восени 1939 року вулицю Реальну було перейменовано на Миколи Коперника — польського астронома і вченого.
Визначні будівлі
На вулиці розташована середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 — найстаріший середній навчальний заклад Тернополя. У червні 1900 року, завдяки старанням громади, почалося будівництво нового шкільного приміщення на Стрілецькій Середній. Новобудови вели на землі, що належалии міській громаді, і за міські кошти.
Проте з початком Першої світової війни, навчання перервалося. При шкільному приміщенні діяв військовий шпиталь. В період Західно-Української Народної Республіки тут розмістилися казарми жандармарерії та фабрика взуття для воїнів Української Галицької Армії. У той час тут ще працювала друкарня, а потім і редакція газети «Українські вісті». Шкільним приміщення стало знову аж у 1922 році.
Навпроти сучасної школи розташований спортивний майданчик, де колись був Сокільський стадіон, який сьогодні частково вже зруйнований. При цьому майдані був також невеликий будинок, в якому діяло товариство «Сокіл». Cтворення української сокільської організації припадає на 1903 рік, хоча в архівних документах є згадки про організаційні заходи щодо створення товариства вже у липні-серпні 1902-го. У сокільському русі органічно поєднувалися національна ідея із ідеалом гармонійно розвиненої особистості. Це робило привабливим членство у сокільстві для різних верств українського населення, яке відчувало необхідність усвідомлення й утвердження своєї національної ідентичності. Ініціатором створення "Сокола" у Тернополі і його першим головою став тодішній посол, депутат до віденського парламенту, сенату, Сидір Голубович. Пізніше товариство очолювали відомі прихильники ідеї тіловиховання лікар Володимир Вітошинський та вчитель Української державної гімназії Ілярій Брикович.
Вже 24 червня 1910 року в Тернополі відбувся великий окружний здвиг (зліт) соколів. Тоді ж було куплено й освячено сокільський прапор. Щорічно "Сокіл" влаштовував два виступи. Один, гімнастичний, на сцені Міщанського братства, взимку. А влітку проводили фестин зі спортивними іграми та гімнастичними вправами. На цих сокільських імпрезах завжди було багато глядачів. Товариство підтримували як інтелігенція, так і робітники, ремісники й міщани-рільники. Тернопільський "Сокіл" тісно співпрацював з іншими українськими організаційну діяльність і вишкіл. Так гартувалися ряди майбутніх бійців УПА.
Тернопільська обласна бібліотека для дітей —культурно-освітня, науково-інформаційна установа. Заснована у січні 1940. Обслуговує дітей, підлітків і організаторів дитячого читання.
Старовинна наріжна будівля на Коперника має печальну славу, тут у застінках КДБ катували українських патріотів. Тепер у колишніх кадебівських казематах розмістився історико-меморіальний музей, який розкриває діяння більшовицької репресивної машини та масовий терор, спрямований проти національно-визвольних змагань українців. А пам'ятна дошка на будинку Української гімназії нагадує про арешт 9 десятикласників у квітні 1941-го. Всі вони загинули у таборах ГУЛАГу й реабілітовані в 1992-1995 роках.
