Скарбничка методиста / Сценарії бібліотечних заходів / Сценарії до святкування Дня Матері...

 

(з досвіду проведення бібліотеками для дітей України)

 

(Святково прикрашений зал. У центрі — образ Божої Матері, навколо рушники, квіти, композиція з калини та колосків. На стінах плакати: «Як під сонцем квітам, так з матір'ю дітям», «Без рідної мови, без пісні, без мами збідніє земля назавжди», «Серце матері — невичерпне джерело чудес». Оформлено книжкову виставку «Образ матері в літературі».
Учні одягнені в українські національні костюми. Звучить запис української народної пісні «Ой зелене жито, зелене» у виконанні О. Білозір.
До зали входять мами, бабусі, вчителі.
У супроводі пісні, що поступово стихає й замовкає, учні з хлібам і сіллю на вишитому рушнику звертаються до присутніх.)

Ведучий. Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
Любов'ю та миром.

Ведуча. Добрий день вам, люди добрі,
Що зібрались у цій залі,
Раді з святом вас вітати,
Щастя і добра бажати.

Ведучий. Хліб ясниться у кімнаті,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.

Ведуча. Шановна наша родино! Просимо ласкаво вас на хліб, на сіль, на наше свято урочисте.
(Діти на вишитому рушнику підносять матерям і бабусям хліб-сіль. Звучить пісня «Мати наша— сива горлице», сл. Б. Олійника, муз. І. Карабиця)

Ведучий. Мама! Мати! Матуся! Скільки спогадів, тепла і ласки таїть це магічне слово, бо називає людину, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигадувано цілий світ. Це перше слово, мовлене нами, на все життя залишається дорогим у серці. У хвилини радості й печалі пташкою надій злітає з наших уст, тамує біль.
Ведуча. Рідна мати... Вона—любов, вона—печаль і втіха,
Жива вода на виразки душі.
Поки живе—обереже від лиха,
Завжди підтримає мене.

Ведучий. Рідна мати...
Зоряно й незгасно
Горить у серці повсякчас...
Вона мене виводить на дорогу,
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печаль мого народу
Врослися у вишневії гілки.
(Учні виконують пісню «Мамина вишня», сл. Д. Луценка, муз. А.Пашкевича.)

Ведуча. У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пісня жайворонка, теплий весняний вітер приносить Свято матері, яке народилося в далекій Філадельфії завдяки зусиллям молодої американки Анни Джарвіс. Вона втратила свою матір. Смерть була раптовою і передчасною. Анна звернулася з листами до конгресменів та Президента Америки, у яких запропонувала раз на рік, навесні, вшановувати матір. Ідею Анни Джарвіс підхопили у світі.

Ведучий. Вперше в Україні, в Галичині, це свято відзначалося в 1929 році. У цей день люди в національному одязі йшли зранку до церкви на богослужіння, а пізніше тисячі дітей під звуки музики, з квітами в руках йшли вулицями міст чи сіл до площі, де відбувалося свято. Пісні, вірші, вистави, виставки виробів, квіти, жарти, сміх були адресовані матерям.

Ведуча. Після 1939 року це свято було заборонене. Але відновлюється Україна, а разом з нею і ті свята, які були дорогими нашому народові. З 1990 року Свято матері повернулося в Україну і святкується у другу неділю травня.

Ведучий. Місяць травень — це місяць Небесної Матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованою, заступницею скривджених і знедолених, яка благословила у хресну путь свого єдиного Сина — Спасителя людства. І сьогоднішнє свято — це свято Божої Матері, матері України і нашої земної матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з котрих людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.
(Звучить «Аве Марія» Шуберта. На фон і музики учениця читає вірш.)

Учениця. Ой маю я три матері, та всі три хороші—
Три матері, три квіточки, як три красні рожі.
Перша мати — Непорочна, ж лілея біла,
Із дитятком-немовлятком, Пречистая Діва.
Друга мати—це найкраща на світі країна,
Земля наша, наша славна ненька—Україна.
Третя мати—що ж про неї гарного сказати?
Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати.
Ой маю я три матері, та всі три хороші,
Три матері, як три квітки, як три красні рожі.

Ведуча. Слово «мати»... Вічне й неповторне, як світ. Де б ми не були, що б не робили, та завжди матуся освітлює наш шлях своїм ніжним серцем, відданим своїй дитині. Вона завжди поруч — і в дні важкі, і в дні на щастя щедрі.

Ведучий. Швидко минають літа —
А в пам'яті все ожива:
І мамина чиста криниця,
І татові щирі слова,
І рідна батьківська хата,
Що в цілому світі одна...

Ведуча. І чуються матусині слова:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги, За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата
(Звучить пісня «Виростеш ти, сину...», сл.В.Симоненка, муз.П.Майбороди.)

Ведучий. Мати... Матуся... Ненька... З цим словом у нас асоціюється все добре, щире, людське. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо завжди цілувати їй руки, які пестили нас у дитинстві, чия душа завжди іде з нами по життю, підтримує нас у години радості й печалі.

Ведуча. Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла—сонечко прихилила б.
У народі кажуть: «Як під сонцем квітам, так з матір'ю дітям». Бо ж справді, мати в хаті — це сонечко, що дає життя всій родиш.

Учень. А хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій Землі безконечній
Веселого дому.
Ведучий. Невгамовний біль втрати найдорожчої у світі людини—матері. Тільки тоді розумієш, що вона для тебе означала, коли не стане її на світі.
(Інсценізація легенди про маму.)

Автор. Жила собі на світі жінка, і мала вона четверо дітей. Жили з рибальства. Жінка сама ловила рибу та годувала дітей. Але якось застудилася та й злягла хвора. Лежить у постелі, а діточок нема чим годувати. Вже пересохло в неї в горлі. Мовила тихо:

Мати. Діточки, подайте мені води, бо не дам собі ради, аби підвестись. А пити так хочеться.

Діти. Нема води в хаті.

Мати. Візьміть відра, ідіть до річки та наберіть.

Старший хлопець. Нехай іде сестра, я не маю чобіт.

Мати (до дочки). Піди, доню, принеси мені водиці.

Дочка. У мене немає хустки, хай іде менший.

Мати. Івасику, піди принеси мені водиці.

Івасик. У мене немає в що вдягнутися.

Автор. Так ніхто й не приніс матері води. Пішли діти надвір, граються. А мати в хаті обростає пір'ям. Найменший хлопчик саме вбіг у хату, бачить — мати стала зозулею. Став кричати до братів і сестричок.

Хлопчик Наша мама стала зозулькою, хоче відлетіти від нас. Скоренько біжімо по воду для неї.

Автор. Схопили діти хто що: горнятко, відро. Всі побігли до річки. Набрали води та й кричать.

Діти. Мамо, мамочко, пий воду!

Автор. Та стала мати зозулею й відлітає від хати.

Мати. Пізно, діти. Пізно!

Автор. А малі за нею бігли, бігли, збиваючи нога до крові. І досі в лісах, на полях стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали тоді з ніг дитячих. Так мати назавжди покинула рідних дітей і донині літає зозулею.
(Звучить українська народна пісня «Летіла зозуля».)

Ведучий. Немає, друзі, нічого більшого на світі, як любов материнська. Вона ще не пізнана до кінця, хоч оспівана у сотнях, а може, й тисячах поетичних творів.

Читець. Дівчину вродливу юнак покохав:
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить Її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
«Тебе я кохаю. За тебе умру.
Віддам за кохання і неньку стару».
Та мила його не боялась гріха,
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
«Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси».
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин.
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої з серцем в руках,
Побіг, і скажений гонив його жах,
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров'ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло,
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
«Мій любий, ти впав... Чи тобі не болить?»

Ведуча. А народна легенда продовжує ідо історію. Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди матері, облив пекучими слізьми. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так, як рідна мати. І такою невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним та безтурботним, що ожило материнське серце, загоїлася рана. Підвелась мати й пригасла голову сина до грудей своїх. І пішли вони удвох степами широкими, і стали двома могилами високими. Тож недаремно в народі кажуть, що найсвятіша любов — материнська.

Ведучий. Мати — всьому початок. Мати — берегиня роду, домашнього вогнища Саме вона є тією ниточкою, яка єднає всю родину. Вам, любі наші матері, щастя земного, здоров'я доброго, хай горе обминає родини ваші, а Матір Божа вас оберігає.
(Учениця читає молитву.)

Учениця. Є в мене найкраща на світі матуся.
За неї до тебе, Пречиста, молюся,
Молюся устами, молюся серденьком
До тебе, Небесна Ісусова Ненько.
Благаю у тебе дрібними словами
Опіки і ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб мною раділа—пишалась усюди.
За це я складаю в молитві долоні
До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Ведуча. Низький уклін тобі, кохана,
В цей день великий, люба ненько,
За ті важкі години ранні,
За золоте твоє серденько,
Що все віддало в любім зриві,
Щоб тільки ми були щасливі!

Ведучий. Дарунків, золота не маєм,
Щоби до ніг тобі зложити,
Однак тут спільно присягаєм,
Що допоки будем жити—
Любов сердець своїх маленьких
Тобі дамо, кохана ненько,
Щоб діти всі цілого світу
Тобі співали «Многая літа».
(Звучить пісня «Многая літа». Діти вручають матерям квіти.)