Книгоманія / Автор дарує книгу / Дудар Євген
Євген Дудар
Дудар Євген Михайлович — один із найвідоміших сучасних українських гумористів.
Народився сатирик 24 січня 1933 року в селі Озерна Зборівського району на Тернопільщині в селянській родині. Гумористичні здібності перейняв від батька, звичайного кравця, який був великим жартівником і свою любов до дотепів передав синові. З дитинства Євген захоплювався читанням гумористичних творів Степана Руданського та Остапа Вишні. Закінчив Євген Дудар факультет журналістики Львівського університету в 1962 році. Працював редактором видавництва Львівського держуніверситету, друкував гуморески й фейлетони у пресі. Згодом переїхав до Києва і влаштувався на роботу до редакції журналу «Перець».
Про перші літературні спроби Євген Дудар з гумором згадував: «Писати почав змалечку. І одразу смішно. Плакала тільки вчителька. За перші спроби били по руках. Про наступні спроби мовчали...» Бути сатириком у тоталітарному суспільстві — то велика сміливість. Євген Дудар одчайдушно став на цей шлях.
Перша збірка його гумористичних творів «Прошу слова» побачила світ 1967 року у Львові. Усього їх вийшло друком аж два десятки, серед них «Вуглеводи і віники» (1968), «Операція «Сліпе око»» (1970), «Сусіди не дрімають» (1973), «Коза напрокат», (1974), «Дисертація» (1976), «Сеанс гіпнозу» (1978), «Робінзон з Індустріальної» (1981), «Профілактика совісті» (1981), «Шедевр за вуаллю», (1982), «Директор без портфеля» (1985), «Антифас» (1987), «Дон-Жуан у спідниці» (1988), «Рятуймо жінку» (1989), «Коза напрокат» (1990). У тих збірках, які з'явилися в роки незалежності України, ще різкіше зазвучали гумористичні та сатиричні мотиви: «Хунта Діє» (1993), «Штани з Гондурасу» (1993), «З публічних марафонів» (1993), «Плацдарм» (1996), «Українці мої, українці...» (2001), «Спогади про себе» (2001), «І силою, і правдою…» (2003). Порадував письменник своїх шанувальників і вибраними творами у 2 томах «Галерея чудотворців» (2003).
Автор численних публікацій у періодиці. Окремі його твори перекладалися багатьма мовами світу. Він є прекрасним виконавцем своїх творів публічно. Понад десять тисяч виступів, творчих вечорів, радіо- і телезустрічей – це ще не одна яскрава і не менш вагома сторінка творчого доробку відомого сатирика.
Він — заслужений діяч мистецтв України (1993), лауреат літературної премії імені Остапа Вишні (1985), лауреат міжнародної премії ім. П. Орлика (1995), лауреат премії ім. М Годованця (1997), лауреат премії ім. П. Сагайдачного (2000).
За боротьбу своїми творами проти тоталітарних режимів Євгена Дударя нагороджено «Золотою медаллю Тараса Шевченка» (Спілка визволення України, Австралія, 1990).
Євген Дудар переконаний, що «сміх врятує світ» і що українське суспільство можна оздоровити через гумор і сатиру, бо «Сміх заради життя, а не життя заради сміху».
Народився сатирик 24 січня 1933 року в селі Озерна Зборівського району на Тернопільщині в селянській родині. Гумористичні здібності перейняв від батька, звичайного кравця, який був великим жартівником і свою любов до дотепів передав синові. З дитинства Євген захоплювався читанням гумористичних творів Степана Руданського та Остапа Вишні. Закінчив Євген Дудар факультет журналістики Львівського університету в 1962 році. Працював редактором видавництва Львівського держуніверситету, друкував гуморески й фейлетони у пресі. Згодом переїхав до Києва і влаштувався на роботу до редакції журналу «Перець».
Про перші літературні спроби Євген Дудар з гумором згадував: «Писати почав змалечку. І одразу смішно. Плакала тільки вчителька. За перші спроби били по руках. Про наступні спроби мовчали...» Бути сатириком у тоталітарному суспільстві — то велика сміливість. Євген Дудар одчайдушно став на цей шлях.
Перша збірка його гумористичних творів «Прошу слова» побачила світ 1967 року у Львові. Усього їх вийшло друком аж два десятки, серед них «Вуглеводи і віники» (1968), «Операція «Сліпе око»» (1970), «Сусіди не дрімають» (1973), «Коза напрокат», (1974), «Дисертація» (1976), «Сеанс гіпнозу» (1978), «Робінзон з Індустріальної» (1981), «Профілактика совісті» (1981), «Шедевр за вуаллю», (1982), «Директор без портфеля» (1985), «Антифас» (1987), «Дон-Жуан у спідниці» (1988), «Рятуймо жінку» (1989), «Коза напрокат» (1990). У тих збірках, які з'явилися в роки незалежності України, ще різкіше зазвучали гумористичні та сатиричні мотиви: «Хунта Діє» (1993), «Штани з Гондурасу» (1993), «З публічних марафонів» (1993), «Плацдарм» (1996), «Українці мої, українці...» (2001), «Спогади про себе» (2001), «І силою, і правдою…» (2003). Порадував письменник своїх шанувальників і вибраними творами у 2 томах «Галерея чудотворців» (2003).
Автор численних публікацій у періодиці. Окремі його твори перекладалися багатьма мовами світу. Він є прекрасним виконавцем своїх творів публічно. Понад десять тисяч виступів, творчих вечорів, радіо- і телезустрічей – це ще не одна яскрава і не менш вагома сторінка творчого доробку відомого сатирика.
Він — заслужений діяч мистецтв України (1993), лауреат літературної премії імені Остапа Вишні (1985), лауреат міжнародної премії ім. П. Орлика (1995), лауреат премії ім. М Годованця (1997), лауреат премії ім. П. Сагайдачного (2000).
За боротьбу своїми творами проти тоталітарних режимів Євгена Дударя нагороджено «Золотою медаллю Тараса Шевченка» (Спілка визволення України, Австралія, 1990).
Євген Дудар переконаний, що «сміх врятує світ» і що українське суспільство можна оздоровити через гумор і сатиру, бо «Сміх заради життя, а не життя заради сміху».
Дудар, Є. М. Галерея чудотворців: вибрані твори в двох томах. Т. 1. Профілктика розуму / Є. М. Дудар. - К.: Ярославів Вал, 2003. - 352 с.
Автор пише прекрасну гостру, злободенну сатиру та дотепний інтелігентний гумор. і блискуче виконує свої твори на публіці.
Біоенергетики довели, що твори Євгена Дударя мають надзвичайно життєдайну ауру. Сприяють не лише профілактиці розуму і совісті, а й підвищують громадянську потенцію.
Біоенергетики довели, що твори Євгена Дударя мають надзвичайно життєдайну ауру. Сприяють не лише профілактиці розуму і совісті, а й підвищують громадянську потенцію.