М. Підгірянка

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Марі́йка Підгіря́нка (ім'я при народженні Марія Омелянівна Ленерт, в шлюбі — Домбровська; * 29 березня 1881, с. Білі Ослави Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства — 20 травня 1963, смт Рудне біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — відома галичанка, українська поетеса та освітянка.

Народилася Марія Ленерт в сім'ї лісничого в селі Білі Ослави, нині Надвірнянського району Івано-Франківської області. По матері вона була українкою, а по татові — німкеня. У Марії рано пробудився потяг до літератури, поезії. У 13 років пробує свої поетичні сили. 1900 року екстерном успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові. Отримала диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі в селах Прикарпаття і Закарпаття та десятки років літературній діяльності.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 року в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла в 1908 році.

1904 року в селі Рибне, де працювала, познайомилась з учителем місцевої школи Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади. 1905 року взяла з ним шлюб і народила чотирьох дітей: сина Остапа — викладача французької мови в Львівському університеті ім. Франка, кандидата філологічних наук; Романа — перекладача з німецької, працівника газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; Маркіяна — українського громадського діяча Австралії, інженера-електрика, автора «Підручника шофера»; дочку Дарію — викладачку української мови й літератури шкіл Галичини.

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів Марійки Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана 1919 року. Події твору — одна зі сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час Першої світової війни, коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім у видавництвах Львова та Києва вийшли друком маленькі збірки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

У 1962 вірші авторки увійшли до колективної збірки «Гірські квіти», що вийшла друком в Ужгороді.

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський профінансував видання найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» (Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009).

У місті Тлумач, що на Івано-Франківщині від 1991 року діє Музей-кімната Марійки Підгірянки.

На батьківщині поетеси, у селі Білі Ослави від 1996 року діє музей Марійки Підгірянки, яким опікується науковий працівник музею, лауреат премії її імені Василь Левицький.