Р. Лубківський

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Народився Роман Мар`янович Лубківський 10 серпня 1941 року у селі Острівці Теребовлянського району Тернопільської області. Середню школу закінчив у місті Теребовля, навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка. Ще навчаючись у десятому класі, друкувався в обласній газеті «Вільне життя». Перший його вірш «Хвала людині» (1957 р.), а потім були вірші «Балада про червоні маки», «Рідний край», які він так і не включить у жодну зі своїх збірок.
Поетичний хист Романа Лубківського інтенсивно розвивається під час навчання в університеті. У цей час вірші молодого поета – початківця друкуються у багатьох періодичних виданнях, а саме: «Молодь України», «Ранок», «Дніпро», «Жовтень» та ін.

Перша збірка віршів «Зачудовані олені» вийшла у видавництві «Каменяр» у 1965 році. А потім були збірки «Громове дерево» (1967, обласна комсомольська премія ім. О. Бойченка), «Ромашка» (1969), «Смолоскипи» (1975), «Звіздар» (1977, премія ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини»), «Словацьке літо» (1986), «Карбівня» (1987), «Серпневе яблуко» (1989), «Погляд вічності» (1990, Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка). За ними йшли «Балканський Христос», «Камінне жниво» (обидві – 2001), «Квітень у серпні», «Сто і одна строфа Романа Лубківського» (всі − 2003), «Янголом у снігах» (2005), «Frum Romanun» (2009), «Нічна варта» (2011).

Роман Лубківський прийшов у поезію всередині шістдесятих років , тобто після блискучих дебютів Бориса Олійника, Івана Драча, Миколи Вінграновського та інших.

Вже тоді, як зазначають критики, у його віршах звучав власний голос, голос чистий і несфальшований. Своєрідність його перших поетичних збірок «Зачудовані олені» (1965), «Громове дерево» (1967) полягала в орієнтації автора на народнопоетичні традиції. Теми, які піднімає автор у цих збірках це – своєрідний «кодекс» морально-етичних норм, що століттями шліфувався народом, і з якого будується світ його поетичного героя. В обох цих збірках уважний читач знайде багато віршів з вараціями фольклорних мотивів.
У поезії Романа Лубківського виразно намічаються дві «артерії», це вірші, які можна було б трактувати як своєрідний поетичний матеріал шани видатним майстрам слова – Шевченко, Франко, Тичина, Рильський, Довженко…

У 1987 році поет видає збірку поезій під назвою «Карбівня», в якій в черговий раз проявились його здібності до дослідження і синтезу. В збірці поміщено поему – кантату «Камертон Шашкевича». В основі поеми – життєвий подвиг поета-просвітителя. Автор прагне осягнути важку, тернисту Шашкевичеву дорогу, якою великий просвітитель Галичини вів свій народ до Світла, до Книги.

  З-поміж кількох суспільно важливих тем є у творчості Романа Лубківського тема, яку можна без будь-якого пафосу назвати сакральною. Це шевченківська тема, яку поет осягав упродовж тривалого часу, ще від книжки «Карбівня».

Збірка «Погляд вічності» (1990), за яку Романа Лубківського було удостоєно Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка складається із циклу віршів які відтворюють персональну історіографію Кобзаря. Ця своєрідна інтерпретація Шевченкових двадцяти двох автопортретів, і, по суті, є унікальним явищем у сучасній українській літературі.
Збірка «Квітень у серпні» (2003) – своєрідний місток із юності у зрілість, із юної весни у серпневу духмяність літа, із молодечого замилування до філософської мудрості. У збірці вміщено 60 поезій, написаних у різні роки, де автор осмислює своє життя і життя народу через красу і зважену мудрість.

З-під пера поета в тому ж 2003 році виходить збірка під назвою «Зелене серце». Ця книга поезій «нагадує маленький зелений листок, що сів на долоню серця». Зелене серце землі – життя планети. Соки землі ідуть до людини крізь листя і квіти, шепіт і шурхіт, віяння і палахкотіння. Тут «водить хороводи зелень», земля хвилюється яблуневим морем, а сад падає на людину «плодовим дощем».

  У віршах інтимної тематики спостерігаємо філософське узагальнення людської краси. У віршах поета миттєвість і вічність переплітають свої крила, утверджується краса людських почуттів і взаємостосунків.

  Як зазначає Дмитро Павличко: «У поезії Лубківського… живе думаюча і стражденна людина, перейнята глибинними, для багатьох уже й забутими боліннями рідної землі , рідної історії…Україна і українська мова стають ідеалами його життя, творчості, невсипущої громадської та політичної діяльності… Мовний патріотизм Романа Лубківського – річ очевидна… де виступає слово не тільки і не просто як захисник, але й головне як творець − вседержитель нації…»

  У творчому доробку Романа Лубківського є теми, до яких він повертається постійно: зображення національного поступу народу, його безсмертного «духу, що тіло рве до бою»; логічне поєднання честі і краси; зображення епохи і її взаємопроникнення в особистий світ людини; змалювання руху як одвічного людського ділення і утвердження; показ гармонії стосунків у світі людини і світі природи.

  Прикметністю поезій Романа Лубківського є її доброзичлива іронія, усмішка, гротескна гра, в якій інколи зблискує вістря сатири, але, як правило, панує почуття інтелектуального гумору. Гуморичне право Лубківського тим цікаве, що вміє узагальнювати, писати про хвороби зарозумілості суспільства, цілої нашої доби.

  Завдячуючи Роману Лубківському, український читач пізнав слов`янський поетичний світ. Він видає чи не перші в Україні авторські перекладні антології «Слов`янське небо» (1972), «Слов`янська ліра» (1984). Ці книжки дали нам можливість пізнати феномени слов`янських поетичних культур.

Роман Лубківський здобув законне місце у гроні найвідоміших українських майстрів перекладу, адже переклав сотні творів, серед яких збірки поезій Десянки Максимович, Лацюноволеського, Франце Прешерна, Янки Купали. Відтворив українською мовою драму Юліуша Словацького «Срібний сон Саломеї» та драму Йозефа Вацлава Фріча «Іван Мазепа».
У 1980 – 1992 роках Роман Лубківський – голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу. Був одним із засновників Товариства рідної мови, делегатом Установчого з`їзду Руху.

З 1992 року був Надзвичайним і Повноважним Послом України в ЧСФР, потім – у Чеській та Словацькій республіках.

  З 1997 року по 2001 рік очолював управління культури Львівської облдержадміністрації, у 1996–2000 роках – голова Львівського обласного об`єднання Всеукраїнського товариства ім. Т. Шевченка. Він був народним депутатом України першого демократичного скликання (1990−1994), членом комісії у закордонних справах Верховної Ради. Саме на його пропозицію 24 серпня 1991 року до зали Верховної Ради було внесено національний прапор України, саме він ініціював запровадження традиції, згідно з якою наші президенти присягають на вірність Україні поклавши руку не тільки на Конституцію, а й на Пересопницьке Євангеліє.

  З ініціативи Романа Лубківського було відновлено пам`ятні місця, пов`язані з Маркіяном Шашкевичем, Богданом-Ігорем Антоничем; без нього не було б музею Михайла Грушевського, памʼятнників Юрію Дрогобичу, Українським Січовим Стрільцям у Карпатах, на Маківці, не було б ще десятка, а, може сотень справ, через які наново постали перед нами Іван Франко, Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий та інші великі наші попередники.
Ще один серйозний проект, яким опікувався Роман Лубківський, − це створення музею літератури у Кременці. Моральною та інтелектуальною підставою для створення такої літературно-історичної скарбниці є знаменні історичні сліди на цих теренах Тараса Шевченка, Олени Пчілки, Оксани Лятуринської, Уласа Самчука та багатьох інших представників красного письменства.

З ініціативи Романа Лубківського в селі Острівець Теребовлянського району було започатковано літературно-мистецьке свято «Подільський скарб», присвячене видатному українському письменнику Володимиру Гжицькому.

«Учіться рухатись! Горіти!
Хай спонукає вічний рух.»

  Ці рядки звернені до всіх нас – людей, яким ще працювати і працювати над собою, щоб досягти гармонії й досконалості.

  Помер Роман Лубківський 23 жовтня 2015 року у Львові, де прожив майже п’ятдесят років, похований на Личаківському цвинтарі.