А. Лотоцький

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Донедавна ім'я визначного, талановитого і надзвичайно плідного письменника, журналіста, видавця, педагога і громадського діяча Антона Лотоцького було мало відоме сучасному читачеві.

Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 року в с. Вільховець поблизу Бережан, у сім'ї галицького педагога і письменника Лева Лотоцького. Батько часто оповідав дітям про відважні й трагічні сторінки нашої історії, і ці розповіді западали глибоко в душу малого хлопчини. У сім'ї Лотоцьких панувала творча атмосфера: батько був знаний у культурно-мистецьких колах, сам займався літературною творчістю і друкувався в «Літературно-науковому віснику», що виходив у Львові за редакцією І. Франка, М. Грушевського і В. Гнатюка.

Батько-письменник мав безпосередній вплив на розвиток творчих здібностей сина, тому літературний талант Антона виявився дуже рано. Ще під час навчання в Бережанській гімназії, разом із братом Володимиром видав гумористичний журнал «Небилиці». Та справжня слава прийшла до нього після виходу у світ чотирьох томиків «Історії України для дітей», яка й зараз слугує підручником з історії для школярів діаспори.

Після закінчення гімназії А. Лотоцький вступає на філософський факультет Львівського університету, слухає курс лекцій з історії України видатного українського історика Михайла Грушевського, займається літературною працею.

Перші його твори побачили світ, коли він був студентом. У 1936 році видавництво «Сині дзвіночки» у Рогатині видало його «Малу граматику української літературної мови».

А. Лотоцький співпрацював із дитячим часописом «Світ дитини», де започаткував курс англійської мови для наймолодших під рубрикою «Всі вчимося англійської мови», а також постійну сторінку «Казки дідуся Тараса», де у казковій формі розповідав біографії популярних письменників та артистів. Опублікував цикл краєзнавчих оповідань «Славко на мандрівках», друкував свої історичні оповідання, якими зачитувались не лише діти, а й дорослі. Свої твори письменник підписував псевдонімами «Вуйко Тонцьо», «Я. Вільшанко», «Тото-Долото», «Лотан», «Само собою не Руданський» та іншими.

Працював у Рогатинській гімназії. З початком Першої світової війни влився в Легіон Українських Січових Стрільців, входив до складу «Пресової Кватири», основними завданнями якої була культурно-освітня праця та створення літопису боїв і буднів УСС.

Після закінчення воєнних дій А. Лотоцький із великою енергією взявся до письменницької праці, як ніхто інший з українських письменників він зробив для розвитку українського історичного оповідання. Серед найвідоміших творів письменника — «Смертне зілля», «Руслан і Либідь», «Було колись на Україні», «Княжа слава», «Михайло-Семиліток».

18 квітня 1946 р. правління Львівської організації Спілки письменників ухвалило рішення про прийом до Спілки А. Лотоцького.

28 травня 1949 року А. Лотоцький помер у Львові, де й похований.