Архів документів / Письменники-ювіляри / 2018 рік / Травень 2018 / Андріяшик Роман Васильович
Роман Васильович Андріяшик (9 травня 1933, с. Королівка Борщівського району Тернопільської області — 2 жовтня 2000, Київ) — український письменник, журналіст, лауреат Шевченківської премії (1998, за роман про Юрія Федьковича «Сторонець»).
Народився в селянській родині. По закінченні Борщівської середньої школи служив у Радянській армії. Навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету (1951—1954). У 1964 році заочно закінчив факультет журналістики Львівського університету.
Працював журналістом (1957—1968) у газетах та видавництвах.
Почав друкуватися у 1957 році. У 1966 році після виходу у світ першого роману «Люди зі страху» став членом Спілки письменників СРСР. Темі трагічної долі західноукраїнської молоді присвятив наступний роман «Полтва», опублікований у журналі «Прапор» 1969 року. Цей твір був негативно оцінений тогочасною критикою, автору заборонили друкуватися, а його творчість замовчували.
У 1968—1976 роках перебував на творчій роботі, у 1976—1978 — науковий редактор УРЕ. У 1978—1993 — старший редактор прози видавництва «Український письменник».
Ізоляція Романа Андріяшика тривала до 1976 року, але й опісля її зняття атмосфера навколо творчості письменника залишалася напруженою.
Похований на Байковому кладовищі (ділянка 49а).
Романи
«Люди зі страху» (1966) — подане нове трактування війни — не як вияв героїзму, а як антигуманний механізм продукування насильства та духовного нищення;
«Полтва» (1969) — про трагічну долю західноукраїнської молоді;
«Додому нема вороття» (1976) — тема цього твору є продовженням «Людей зі страху», де показав намагання героя вижити та зберегти людську гідність серед страхіть війни;
«Кровна справа» (1978);
«Думна дорога» (1982);
«Сад без листопаду» (1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу «неоголошеної атомної війни»;
«Сторонець» (1992) — про долю Юрія Федьковича;
«Три хрести» — незавершений
Драми
«В кінці престолу» (1994)
«Велика гра» (не опубл.), обидві — про патріарха Володимира (Романюка)
Під час пожежі в батьківській хаті згоріли рукописи роману «Камінний хрест» про Василя Стефаника та незакінчений роман «Мойсей» про Івана Франка.
Романи перекладалися російською мовою.
Народився в селянській родині. По закінченні Борщівської середньої школи служив у Радянській армії. Навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету (1951—1954). У 1964 році заочно закінчив факультет журналістики Львівського університету.
Працював журналістом (1957—1968) у газетах та видавництвах.
Почав друкуватися у 1957 році. У 1966 році після виходу у світ першого роману «Люди зі страху» став членом Спілки письменників СРСР. Темі трагічної долі західноукраїнської молоді присвятив наступний роман «Полтва», опублікований у журналі «Прапор» 1969 року. Цей твір був негативно оцінений тогочасною критикою, автору заборонили друкуватися, а його творчість замовчували.
У 1968—1976 роках перебував на творчій роботі, у 1976—1978 — науковий редактор УРЕ. У 1978—1993 — старший редактор прози видавництва «Український письменник».
Ізоляція Романа Андріяшика тривала до 1976 року, але й опісля її зняття атмосфера навколо творчості письменника залишалася напруженою.
Похований на Байковому кладовищі (ділянка 49а).
Романи
«Люди зі страху» (1966) — подане нове трактування війни — не як вияв героїзму, а як антигуманний механізм продукування насильства та духовного нищення;
«Полтва» (1969) — про трагічну долю західноукраїнської молоді;
«Додому нема вороття» (1976) — тема цього твору є продовженням «Людей зі страху», де показав намагання героя вижити та зберегти людську гідність серед страхіть війни;
«Кровна справа» (1978);
«Думна дорога» (1982);
«Сад без листопаду» (1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу «неоголошеної атомної війни»;
«Сторонець» (1992) — про долю Юрія Федьковича;
«Три хрести» — незавершений
Драми
«В кінці престолу» (1994)
«Велика гра» (не опубл.), обидві — про патріарха Володимира (Романюка)
Під час пожежі в батьківській хаті згоріли рукописи роману «Камінний хрест» про Василя Стефаника та незакінчений роман «Мойсей» про Івана Франка.
Романи перекладалися російською мовою.