В. Скотт

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Сер Вальтер Скотт — всесвітньо відомий британський письменник, поет, історик, збирач старожитностей, адвокат, за походженням шотландець. Для шотландців він більше ніж письменник. Він відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу і в першу чергу для Англії. Вважається основоположником жанру історичного роману. Мав великий вплив на європейський романтизм. Мав феноменальну пам'ять.
Народився в Единбурзі в сім'ї адвоката Вальтера Скотта (1729–1799), його мати, Ганна Резерфорд (1739–1819), була дочкою професора медицини Единбурзького університету. У сім'ї з 12 дітей, вижило шестеро, Вальтер був 9-м. У ранньому віці перехворів дитячим паралічем, що призвело до атрофії м'язів правої ноги і довічної кульгавості. Незважаючи на фізичну ваду, вже у ранньому віці він приголомшував оточуючих жвавим розумом і феноменальною пам'яттю.
Дитинство Скотта тісно пов'язане із шотландськими кордонами, де він проводив час на фермі свого діда в Сендіноу, а також у будинку свого дядька біля Келсо. У коледжі Скотт захопився альпінізмом, загартувався фізично, і здобув популярність серед однолітків як відмінний оповідач. Він багато читав, у тому числі античних авторів, захоплювався романами і поезією, особливо виділяв традиційні балади і оповіді Шотландії.
У 1786 році Вальтер Скотт вступив на навчання до контори батька, а з 1789 по 1792 роки вивчав право, готуючись стати адвокатом. Разом зі своїми друзями організував в коледжі «Поетичне товариство», вивчав німецьку мову і знайомився з творчістю німецьких поетів. У перші роки самостійної адвокатської практики Вальтер Скотт їздив по країні, принагідно збираючи народні легенди і балади про шотландських героїв минулого. Він захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера «Ленора».
У 1791 році він познайомився зі своїм першим коханням — Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького адвоката. Скотт п'ять років намагався добитися взаємності Вільяміни, проте дівчина зважила на Вільяма Форбса, сина заможного банкіра, за якого і вийшла заміж 1796 року. Нерозділене кохання стало для юнака сильним ударом: частинки образу Вільяміни потім неодноразово виявлялися в героїнях романів письменника. У 1797 році одружився з Шарлоттою Шерпантьє. У 1799 стає шерифом графства Селкерк, а у 1806 — секретарем суду. У 1830–1831 роках Скотт зазнає три апоплексичні удари і помирає у 1832 році від інфаркту.
Романи Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII, — а частково і пізнішому часу «Веверлі», «Гай Маннерінг», «Единбурзька в'язниця», «Шотландські пуритани», «Ламермурська наречена», «Роб Рой», «Монастир», «Абат», «Води св. Ролана», «Антиквар» тощо.
У цих романах Скотт розгортає незвичайно багатий і реалістичний типаж. Це ціла галерея шотландських найрізноманітніших соціальних шарів, але переважно типів дрібної буржуазії, селянства і декласованої бідноти. Персонажі Скотта виразно конкретні, розмовляють соковитою і живою народною мовою. Вони складають тло, яке можна порівняти лише з «фальстафівським тлом» Шекспіра. На цьому фоні чимало яскраво комедійного, але поряд із комічними фігурами багато плебейських персонажів художньо рівноправних із героями з вищих верств. У деяких романах — вони головні герої, в «Единбурзькій в'язниці» героїня — дочка дрібного селянина-орендатора. Скотт в порівнянні з «сентиментальною» літературою XVIII століття, робить наступний крок на шляху демократизації роману і в той же час дає живіші образи. Але частіше все ж головні герої — це молоді люди з вищого світу, умовно ідеалізовані, позбавлені життєвості.

Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст «Айвенго», «Квентін Дорвард», «Кенілворт», «Ганна Геєрштейнська» тощо. Саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів». Історизм Скотта, перш за все зовнішній історизм, відтворення атмосфери і колориту епохи. Цією властивістю, яка ґрунтувалася на солідних знаннях, Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного. Дана ним картина «класичного» середньовіччя («Ivanhoe» — «Айвенго», 1819) наразі сильно застаріла. Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібної і що розкриває таку несхожу на сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу.

1830 року він зазнає першого апоплексичного удару, який паралізував його праву руку. А в 1832 році, не витримавши четвертого удару, Вальтер Скотт помер.