М. Пруст

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Письменник народився 10 липня 1871 у Парижі. Батько - Адрієн Пруст - відомий респектабельний лікар, який викладав медицину в університеті, мати - Жанна Вейль - єврейка за походженням, дочка багатого біржового маклера. Щасливі дні, проведені Марселем у дитинстві в Іе й в Отої - ці міста стали прототипами міфічного Комбре з його багатотомного літературного шедевру,- закінчилися, і надалі він проводив канікули з бабусею на морських курортах у Нормандії. З дев'ятирічного віку Пруст жорстоко страждав від астми (ця хвороба буде супроводжувати його упродовж всього життя і сформує своєрідний замкнутий характер письменника).
      Літературний талант Пруста виявився ще в роки навчання в ліцеї Кондорсе (1882-1889). Разом з іншими ліцеїстами юнак видавав рукописний журнал "Бузковий огляд", в якому у 1886 році з'являються перші оповідання юного генія "Затемнення" і "Хмари". У 1889 році Пруст закінчує ліцей і отримує ступінь бакалавра словесності.
      Наступні два роки (1889 - 1890) Пруст служив в армії в Орлеані. Після повернення до Парижа вчиться на юридичному факультеті Сорбони. Там він отримав учений ступінь з юриспруденції, а пізніше й з літератури. Під час навчання в університеті Пруст став завсідником паризьких салонів, зробивши сходження соціальними сходинками від буржуазних салонів до аристократичної вітальні графа Робера де Монтеск'є-Фезенака. У салоні мадам Арман письменник-початківець познайомився з Анатолем Франсом, завдяки якому зумів опублікувати свою першу книгу - збірник оповідань, есе й етюдів "Розради і дні" (1896), передмова до якого була написана самим А. Франсом. Метр французької літератури високо оцінив пробу пера юного літератора, хоча більшість критиків різко негативно відгукнулася на вихід збірника, характеризуючи його як твір дилетанта.
      "Розради і дні" створювались як полеміка з Гесіодом і його "Трудами і днями". "Краще мріяти про життя, ніж його проживати" - основна думка збірки, що червоною ниткою проходить крізь увесь твір. Дуже важливо, що вже в цьому першому творі Пруста з'являються численні теми, талановито розвинуті актором у головному його творі - "У пошуках втраченого часу": тема снобізму, швидкоплинної пам'яті, любові як ілюзорної цінності. Тонкий психологічний аналіз і миттєві імпресіоністські замальовки - характерні особливості творчості Пруста - вперше з'являються у "Розрадах і днях".
      У лютому 1907 року Пруст опублікував у газеті "Фігаро" статті, де спробував проаналізувати два поняття, яким призначено було стати ключовими в його пізній творчості, а саме - пам'ять і почуття провини. Улітку 1909 року він написав есе "Проти Сент-Бева"; згодом з цього есе виріс багатотомний роман, що його Пруст писав упродовж всього життя. У 1913 році роман отримав назву "У пошуках утраченого часу". У січні 1909 року, коли автор пив чай з черствим бісквітом, у його свідомості раптом промайнув давній дитячий спогад із глибин пам'яті, що ліг в основу роману "У пошуках утраченого часу". Він показав рукопис кільком редакторам, зокрема й Андре Жиду, і усі вони відхилили його, отож авторові довелося самому фінансувати видання першого тому. Перша частина цього мега-роману, "Шлях Свана", побачила світ у 1913 році, але пройшла повз увагу критики. Пруст планував випустити два наступних томи, але почалася Перша світова війна й до того ж загинув його особистий друг, секретар і водій, Альфред Агностеллі (він розбився на аероплані, що подарував йому Пруст). У 1914 році Андре Жид змінив своє рішення і запропонував Прустові опублікувати його твір. Другий роман, "У квітучому саду" (1918), був визнаний гідним престижної Гонкурівської премії. Так Пруст несподівано став знаменитим. Увесь цикл складався з семи книг. До своєї смерті від пневмонії в 1922 році Пруст встиг опублікувати ще дві з них: "У Германтів" (1921) і "Содом і Гоморра" (1921). Інші були опубліковані посмертно його братом Робе-і ром при участі Жака Рив'єра і Жана Польяна, директорів літературного огляду "Nouvelle Revue Francaise": "Полонянка" (1923), "Зникла Альбертіна" (1925), "Знайдений час" (1927).
      В останні роки свого життя Пруст активно брав участь у ще одному публічному проекті - він фінансував гомосексуальний публічний будинок, у якому розмістив меблі, що дісталися йому в спадок від батьків, а керуючим став його юний друг. Альбер ле Кузьє. Пруст був частим гостем цього закладу, що послугував моделлю борделя Жуп'єна в романі "У пошуках утраченого часу". Біограф Пруста Джордж Пейнтєр вважає, що бичування закованого в ланцюги барона де Шарлюса у вигаданому Прустом борделі Жюп'єна - "це усього лише простий опис пережитого самим Прустом мазохістського досвіду" у закладі Альбера ле Кузьє.
      Помер Марсель Пруст 18 листопада 1922 року від запалення легень у своїй оздобленій корковим дубом спальні, де провів останні роки свого життя, прагнучи ізолювати себе від паризького шуму та бруду.