О. Пчілка

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

    Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова, в одруженні — Косач) народилася 29 червня 1849 року в м. Гадячі на Полтавщині. Батько її, дрібний поміщик Петро Якимович Драгоманов, передова й освічена для свого часу людина, служив юристом при військовому міністерстві. Він мав і літературний хист — писав оповідання і вірші російською мовою. Стежив за сучасною літературою, виховував у гуманістичному дусі своїх дітей. Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895), старший брат Ольги, став відомим вченим-істориком, літературним критиком, громадським діячем. Його вплив на становлення молодшої сестри як письменниці незаперечний.
    1866 року Ольга закінчила зразковий пансіон шляхетних дівчат у Києві, де здобула ґрунтовні знання з літератури, оволоділа німецькою і французькою мовами. Ідеї, якими жила у той час громадськість Києва, захоплювали брата і сестру Драгоманових, їхнє найближче оточення. Серед знайомих Михайла Драгоманова був і Петро Антонович Косач, який згодом став чоловіком Ольги, батьком Лесі Українки, її братів і сестер. Вони одружилися 1868 року і незабаром виїхали до Новограда-Волинського (Звягеля), де після закінчення університету П. А. Косач одержав посаду голови з'їзду мирових посередників. 25 лютого 1871 року у Звягелі народилася друга дитина — донька Лариса (Леся Українка). 1879 р. Косачі переїхали до Луцька (Петра Антоновича переведено сюди на ту ж посаду), а 1880 р. — до села Колодяжного у Ковельському повіті.
    На Волині Ольга Петрівна займається вивченням народної творчості — записує пісні, збирає орнаменти, починає творити сама. її діяльність розпочалася наприкінці 1870-х років. Майже п'ятдесят літ трудилася вона на ниві української культури і літератури, виступаючи як прозаїк, поет, драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, етнограф, видавець, редактор. А крім того — двоє синів і чотири доньки, красивих, розумних, талановитих, пішли у широкий світ з Косачівського дому. Мудрим і доброзичливим дороговказом, люблячим і строгим поводирем для своїх дітей була мати — Олена Пчілка.
Ольга Петрівна вчила своїх дітей малюванню (у неї самої був хист живописця), музиці, історії. Подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей самотужки: Ользі Петрівні здавалось, що школа зруйнує .її намагання виховати дітей «в українській мові». З гордістю і вдячністю Леся Українка називала свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня. А Олена Пчілка пишалась по-материнськи своїми дітьми, турбувалась про кожного з них, з любов'ю розказувала про всіх.
    Шестеро дітей вимагали багато уваги, материнських турбот. А потреба творити, незважаючи на всі клопоти і турботи, була непереборною. Домашні клопоти не перешкоджали творчості. Насичене високими устремліннями життя було зразком для дітей, а його благотворний вплив на них безсумнівний. 1876 року у Києві було вперше надруковано дослідницьку працю Олени Пчілки «Украинский народний орнамент. Вишивки, ткани, писанки». До вивчення та збирання народної творчості її заохочували М. Лисенко, М. Старицький, брат М. Драгоманов. Олена Пчілка, у свою чергу, прищеплювала любов до народної творчості своїм дітям, вчила їх розумітись на фольклорі та етнографії, формувала змалку їх естетичні смаки.
1880—90-і роки були часом розквіту літературної творчості Олени Пчілки. Вона працює над перекладами і виданням творів М. В. Гоголя; пробує сили в драматургії: перша друкована п'єса-жарт на одну дію «Сужена — не огужена!». 1882 року в Києві виходить книжечка поетичних перекладів «Українським дітям». Разом з М.Старицьким готує і видає альманах «Рада», в якому 1883 року було опубліковано її поему «Козачка Олена». 1886 року в Києві виходить її збірка поезій «Думки-Мережанки». З початку 1880-х років регулярно друкується в журналі «Зоря». 1887 року видає підготовлений разом з Н. Кобринською за активної підтримки Івана Франка альманах «Перший вінок» (в альманасі були надруковані дві її поезії та оповідання «Товаришки»). Завдяки Олені Пчілці побачили світ «Співомовки» Степана Руданського. Значне місце в літературному доробку Олени Пчілки посідають переклади. Вона перекладає Льва Толстого, Лєрмонтова, Пушкіна, Кольцова, Гоголя, Фета, Тютчева, Надсона, Тургенєва, авторів античної та західноєвропейської літератури: Сафо, Овідія, Лонгфелло, Свіфта, Діккенса, Гете, Шіл-лера, Гейне, Гюго, Доде, Словацького, Міцкевича, Андерсена, Мопассана та інших.
Як літературний критик Олена Пчілка виступала зі статтями про Ю. Словацького, Б. Грінченка, Л. Толстого, Є. Гребінку. Вона знайомить широкий загал з народною музикою, українською вертепною драмою, мистецтвом українських кобзарів, народними казками, українськими колядками.
    Наприкінці 1890-х Петро Антонович дістав службову посаду у Києві, і родина переїхала туди на постійне проживання. Олена Пчілка вже доволі відома письменниця. Вона поринула у літературне життя столиці, брала активну участь у діяльності «Київського літературно-артистичного товариства». 1901 року це товариство відзначило 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки.
    З 1905 року Олена Пчілка член редколегії, а з 1907 — редактор і видавець журналу «Рідний край». У журналі друкувалися Леся Українка, А. Кримський, Л. Яновська, Олександр Олесь, Н. Кибальчич, С. Васильченко, Грицько Григоренко. Тут дебютували Павло Тичина і Максим Рильський. Свої твори Олена Пчілка теж друкує у цьому журналі. З 1908 року почав виходити додаток до «Рідного краю» — журнал для дітей «Молода Україна». Байки, казки, вірші, оповідання, що побачили світ у «Молодій Україні», становлять помітний внесок в українську дитячу літературу.
Після смерті Лесі Українки Олена Пчілка переїздить до Гадяча, туди ж переносить редакцію «Рідного краю» і «Молодої України». У 1917—19 роках редагує газету гадяцького земства, організовує аматорський дитячий театр, пише для нього п'єси.
1924 року Олену Пчілку запрошують на роботу в Академію Наук УРСР, і вона повертається до Києва. 1925 року її обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР. В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач також зазнала переслідувань.
    4 жовтня 1930 року Олена Пчілка померла. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.