М. Вовчок (справж. - М. О. Вілінська)

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім — Марко Вовчок) народилася 10 (22) грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні.
Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом мати вийшла заміж вдруге, але цей шлюб виявився нещасливим: вітчим люто знущався як з кріпаків, так і з власної родини. Одного разу обурені жорстокістю селяни навіть намагалися вбити вилами ненависного кріпосника. Згодом він програв маєток Віденських і покинув родину.
У віці 12 років мати віддала Марію до приватного пансіону в Харкові, де вона і провчилася неповних три роки.
На формування поглядів письменниці вплинуло тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема її тітки, К. П. Мардовиної, в Орлі. У салоні тітки збиралися відомі письменники й фольклористи: Микола Лєсков, Петро Кириєвський. Там Марія Вілінська познайомилася і зі своїм майбутнім чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який в Орлі відбував заслання за участь у діяльності Кйрило-Мефодіївського товариства.
Після весілля молоді виїхали на Україну. Упродовж 1851-1858 років вони жили у Чернігові, Києві, Немирові (Вінниччина), але надовго не залишалися ніде: матеріальна скрута змушувала О. Маркевича часто міняти посади й місця проживання. За цей час Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. НаВінниччині подружжя прожило майже три роки, поки Опанас Маркевич працював учителем у гімназії. У цей час майбутня письменниця часто виїжджала у села і збирала фольклор. Тут же вона пише свої перші два оповідання українською мовою, які 1857 р. пересилає П. Кулішу у Петербург для розміщення у «Записках о Южной России». Кулішу надзвичайно сподобалися оповідання молодої письменниці, і вони починають листуватися.
Вже 1858 р. Куліш видає оповідання Марка Вовчка окремою збіркою «Народні оповідання Марка Вовчка». Ця збірка мала надзвичайний успіх, а І. Тургенев навіть переклав її російською мовою. У 1859 р. виходить російськомовна збірка Марка Вовчка «Рассказы из народного русского быта», які дістають схвальну критику М. Добролюбова.
У 1859 р. Маркевичі переїжджають до Петербурга, де Марко Вовчок потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, який називав її своєю наступницею та літературною донькою, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. Тепло прийняли письменницю також українські культурні діячі у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерськйй, М. Костомаров, П. Куліш.
У 1859 році Марко Вовчок тяжко захворіла і разом із сином Богданом поїхала на лікування до Німеччини, а згодом до Великої Британії, Швейцари, Італії та Франції. Під час перебування за кордоном письменниця зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. При сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном.
Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася вона також із чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Захоплена революційними ідеями Герцена, письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії його революційних видань, пересилає в «Колокол» матеріали політично-викривального характеру з України та Росії.
Упродовж 1860-1866 років Марко Вовчок перебувала у Парижі. Її життя було скрутним, бо гонорарів за друкування творів у журналах ледь вистачало, щоб сплачувати маленьку кімнату на околиці міста. Щоб хоч якось поліпшити своє матеріальне становище, письменниця починає друкувати у французьких журналах деякі з «Народних оповідань», перекладених французькою. Оповідання сподобалися французьким читачам. Повість-казка Марка Вовчка «Маруся» видавалась у Франції 20 разів.
Після повернення з-за кордону Марія Олександрівна повертається до Петербурга, де живе наступні 10 років. Вона зближується з видавцями «Отечественных записок» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, де публікує свої оригінальні твори й переклади. Цей період життя Марка Вовчка був надзвичайно плодотворним. Вона написала романи російською мовою «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия» (опубліковані в «Отечественных записках»). Марко Вовчок також була талановитою перекладачкою. В період з 1868 по 1878 рр. вона переклала російською мовою багато творів а французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п'ятнадцять романів Жюля Верна, твори Альфреда Брема, Чарльза Дарвіна. Виступає вона і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучала багато жінок-перекладачок).
За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» Марко Вовчок зазнає переслідувань царської цензури. Це стдло для письменниці тяжким ударом, тому вона їде з Петербурга назавжди.
Через деякий час після смерті Опанаса Марковича письменниця вийшла заміж вдруге. Михайла Лобача-Жученка, другого чоловіка письменниці, часто переводили по службі, тому доводилося багато переїжджати. Це згубно позначилося на здоров'ї Марії Олександрівни, її стан поліпшився тільки на Богуславщині (де родина мешкала сім років) завдяки цілющому лісовому повітрю. Письменниця знову повернулася до літературної діяльності.
У серпні 1907 р. у кабардинському містечку Нальчик Марко Вовчок померла. Творчий доробок письменниці значний. Він налічує три збірки оповідань українською і російською мовами — «Народні оповідання» (1857; 1862), «Рассказы из народного русского быта» (1859), понад десять повістей, кілька казок. До першої збірки «Народні оповідання», яку письменниця почала писати у Немирові 1856 р., а закінчила вже наступного року у Петербурзі, увійшло одинадцять оповідань, якими вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягла Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки. Цей образ є провідним у більшості творів письменниці, зокрема в оповіданнях «Козачка», «Ледащиця», «Одарка», «Игрушечка» та повісті «Інститутка».
У період перебування за кордоном Марко Вовчок як прозаїк активно розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної Повісті та оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), створює жанр соціально-побутової казки («Дев'ять братів і десята сестриця Галя»). Ряд повістей письменниця створила російською мовою («Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок»), написала кілька оповідань і казок французькою (надруковані в паризькому «Журналі виховання і розваги» П.-Ж. Сталя). На матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об'єднані назвами «Листи а Парижа» (львівський журнал «Мета», 1863) і «Отрывки писем из Парижа» («Санкт-Петербургские ведомости», 1864-1866).
Історичні повісті Марка Вовчка ще за життя письменниці були перекладені кількома європейськими мовами. А повість «Маруся» в переробленому П.-Ж. Сталем вигляді не тільки стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, але й була відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Твори Марка Вовчка, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять в Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.
Завдяки літературній діяльності Марка Вовчка значно зросла міжнародна роль української літератури у 40-60 рр. XIX століття.