І. С. Нечуй-Левицький

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Іван Семенович Левицький народився в містечку Стеблеві, тепер Корсунь-Шевченківського району на Черкащині в родині священика 25 листопада 1838 р. Перші знання отримав від батька, який навчав грамоті селянських дітей. У 1845р. майбутній письменник розпочав навчання в дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища, а 1847р. вступив до Богуславського духовного училища. По закінченні у 1853 р. Богуславської бурси він вступив до Київської духовної семінарії.
Після духовної семінарії вчителював у Богуславському духовному училищі.
У 1861 р. І. Левицький вступив до Київської духовної академії, закінчивши її дістав призначення на посаду вчителя російської словесності в Полтавській духовній семінарії.
Перша повість «Дві московки» була написана в 1866р. Письменник переїхав до Каліша, де працював учителем гімназії. У 1867 р. він перевівся на педагогічну роботу в Седлець.
За сприяння Пантелеймона Куліша у львівському журналі «Правда» у 1868 р. під ім'ям Іван Нечуй були надруковані повісті «Дві московки», «Причепа», оповідання «Рибалка Панас Круть».
Наступного року вийшло оповідання «Рибалка Панас Круть». І. Левицький подорожував Швейцарією, а 1873 р. переїхав на педагогічну роботу до Кишинева.
У 1874 р. у Києві видано збірку творів, куди увійшли роман «Хмари», оповідання «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Запорожці».
У 1876 р. написані повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», 1878 р. — повість «Кайдашева сім'я».
1880 р. І. Левицький відвідав могилу Т. Шевченка, написав про нього нарис. Наступного року була створена повість «Старосвітські батюшки та матушки». У 1884 р. письменник виїхав на лікування в Карпати, написав оповідання «Чортяча спокуса». У зв'язку з постійним наглядом поліції І. Левицький змушений залишити педагогічну діяльність і переїхати в 1885р. до Києва.
Протягом 1886—1893 pp. ним створені повість «Пропащі» легенда «Скривджені й нескривджені», повість «Над Чорним морем», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Українські гумористи і штукарі», повість «Навіжена», оповідання «Вітрогон», повість «Поміж ворогами».
Історичний роман «Князь Єремія Вишневецький» (вперше надрукований у Харкові 1932 р.) був написаний у 1896—1897 рр., водночас були надруковані повість «Не той став», оповідання «Старі гультяї».
У 1903 р. створені повісті «Неоднаковими стежками», «На гастролях в Микитянах», оповідання «Гастролі», 1906р. — написані стаття «Українська поезія», оповідання «Київські прохачі», нарис «На Дніпрі» та інші. У 1908р. —оповідання «Біда бабі Парасці Гришисі», «Біда бабі Палажці Солов'їсі» (надруковані 1909 р.)
Протягом 1910—1914 pp. І. Левицьким створені оповідання «Вольне кохання», «Телеграма до Ірицька Бинди», нариси «Сільська старшина бенкетує», «Апокаліпсична картина в Києві», «Мар'яна Погребнячка й Бейліс», «Уривки з моїх мемуарів і згадок».
Письменник помер 15 квітня 1918р. у Києві, похований на Байковому кладовищі. У Стеблеві 1960 р. відкрито літературно-меморіальний музей письменника.
І хоча творча спадщина І. Нечуя-Левицького нараховує не один том, візитною карткою письменника стала повість «Кайдашева сім'я», вперше надрукована 1879 року в десяти номерах львівського журналу «Правда». У тому ж році повість вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської цензури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати «Кайдашеву сім'ю» з деякими змінами. Цензурі не сподобались початок і кінцівка твору, адже в першій редакції повість розпочиналася не нейтральним описом красот природи, а прозорим порівнянням славного козацького минулого України з сучасною авторові дійсністю: «Вся Канівщина од самого берега Дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні Канівщини, де річка Рось наближається до Дніпра, де вона прорізує гори... Глянеш з корсунських гір, славних битвами Богдана Хмельницького, і по обидва боки Росі земля ніби схопилась пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла...
Скрізь понад Россю стоять круті пари, як висока покрівля хат... На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безяічними могилами похована українська воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена». Такі думки, зрозуміло, не могли сподобатись цензурі.
Друга редакція завершується тим, що груша всохла і між сім'ями настав лад. А в першій редакції груша продовжувала розростатись, провокуючи все нові й нові сутички між Кайдашами. Нещадному винищенню підлягли ті місця твору, в яких пиєьмен: ник висміював ченців, попів і церкву. Отже, внаслідок компромісу з цензурою з тексту було вилучено 25 уривків.
За жанром «Кайдашева сім'я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість, в якій змальовується життя українського села в перші десятиріччя після скасування кріпацтва. Повість вийшла майже через два десятиріччя після реформи 1861 року й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя селян, непомірні податки, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, яких внаслідок їхньої неосвіченості й недосвідченості в громадських справах було легко обдурити, підкупити й роз'єднати, як це сталося в історії з жидом Берком. Важливою проблемою було і пияцтво селян, відсутність культурного, духовного дозвілля. Разом з тим І. Нечуй-Левицький звернувся у своїй повісті і до питань одвічних: добра й зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків і дітей, проблеми людської гідності та свободи, віри в Бога, моралі та авторитету в громаді. Слід також додати, що реалістичності твору додає той факт, що окремі персонажі твору мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім'я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками і колотнечами, мали Мазурі й реальних багатих сватів — Довбушів.
Вперше з Кайдашами ми зустрічаємось за роботою: Омелько майструє в повітці, а сини Лаврін і Карпо на току поправляють місця для стіжків, стара Кайдашиха порається в хаті. Тобто перед нами звичайна селянська родина. Ситуація починає загострюватись після того, як Карпо одружується з Мотрею. Бо Кайдашиха сподівається, що з приходом у дім невістки може вже й відпочити на старість, але запальна («серце з перцем») Мотря не збирається ставати наймичкою. До того ж поява молодої сім'ї викликала суперечки між батьками й дітьми за власність, розбудила егоїстичні інстинкти та пристрасті героїв. Звідси й розпочинаються конфлікти між Кайдашихою та Мотрею, поступово до «воєнних дій» втягуються чоловіки: Кайдаш і Карпо, а після одруження Лавріна з Малашкою конфлікт стає нескінченним.
Стосунки в родині Кайдаша пояснюються не лише особливостями характерів героїв, а й умовами, в яких живе село після скасування кріпацтва.
Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був знайомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розповідь, що створювала ширші можливості для всебічного моделювання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник беззастережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос творчості спрямований на утвердження духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно художнього «вирівнювання» з літературами інших європейських народів.