Л. М. Старицька-Черняхівська

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська - українська письменниця, поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, мемуарист, громадський діяч.
Народилася 29 серпня 1868 р. в м. Києві в сім’ї відомого письменника і громадського діяча М. П. Старицького та С. В. Лисенко — рідної сестри композитора М. Лисенка.
Освіту здобула в одній з кращих київських гімназій. Перші друковані твори письменниці, зокрема поезія »Панахида», присвячена пам’яті Т. Шевченка, з’явилися 1887 р. у московському альманасі »Перший вінок», де опублікувала свої перші вірші й Леся Українка, з якою вони стали близькими подругами на все життя.
Л. Старицька-Черняхівська друкувала оповідання й статті російською мовою в »Русском богатстве», »Русской мысли», »Киевской старине». У цих виданнях вона знайомила читачів з творчістю Лесі Українки, А. Кримського.
Л. Старицька була ученицею театру корифеїв, очолюваного її батьком, організатором, учасницею і натхненницею театрального аматорства на Наддніпрянщині. Разом із сестрами Марією, Оксаною та її чоловіком І. Стешенком організовувала аматорські гуртки, писала для них водевілі, комедійні сценки, а згодом і драми (»Сафо», »Апій Клавдій» та ін.).
Л. Старицька-Черняхівська була також визначним театрознавцем, їй належить чи не перший нарис з історії нового українського театру »Двадцять п’ять років українському театру». Разом з батьком створила трилогію »Богдан Хмельницький», великі історичні полотна »Червоний диявол», »Розбійник Кар-малюк», »Останні орли», »Молодість Мазепи», »Руїна».
Перша чверть XX ст. була часом найвищого творчого злету письменниці. У ці роки вона пише проблемно-сімейну драму »Милость Божа», драму на п’ять дій »Іван Мазепа», п’єси »Декабристи», »Червоний півень», »Гетьман Дорошенко», »Тихий вечір» (про Т. Шевченка та його товаришів П. Куліша, М. Костомарова, В. Білозерського).
У повісті »Діамантовий перстень», написаній у кращих традиціях історико-пригодницького жанру, йдеться про польське повстання 1830—1831 рр. П’єси Л. Старицької-Черняхівської були невід’ємною складовою репертуару українських і російських труп. Переклала українською мовою лібрето опер »Золотий півник» М. Римського-Корсакова, »Аїда» та »Ріголето» Дж. Верді, »Фауст» Ш. Гуно, »Чіо-чіо-сан» Дж. Пуччіні та ін.
Численні праці письменниці присвячені творчості М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Барвінок, М. Садовського. Однією з перших вона привітала талант М. Рильського, прорецензувавши його збірку »На білих островах».
Л. Старицька-Черняхівська проводила активну громадсько-політичну діяльність: була незмінним організатором і учасником »Літературно-артистичного товариства», Українського клубу, наукового товариства в Києві, »Просвіти», київської Громади. Під час першої світової війни працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі, організовувала дитячі притулки для сиріт. У період громадянської війни, намагаючись налагодити театральну справу, засновувала нові театри. Згодом працювала в »Дніпросоюзі» — кооперативній спілці споживчих товариств, яка опікувалася культурним життям народу. Проте нове радянське життя було для письменниці чужим. Вона переспівує переважно старі мотиви.
У 1929—1930 рр. розпочався політичний процес »Спілки визволення України», сфабрикований з метою знекровлення української інтелігенції. До слідства було притягнуто й Л. Старицьку та її чоловіка. Майже півроку вони просиділи в Харківській в’язниці, очікуючи суду й вироку. "У червні 1930 р. їх звільнили, засудивши »умовно».
На початку 1938 р. було заарештовано доньку письменниці — поетесу й перекладачку В. Черняхівську, яка від катувань та знущань збожеволіла. З туги помер чоловік.
20 липня 1941 р., коли вже під Києвом стояли німецькі дивізії, 73-річну письменницю знову було заарештовано. Разом із сестрою О. Стешенко, академіком А. Кримським та ще кількома київськими інтелігентами її вивезли до Харкова, далі етапом у Валуйки, а звідти, вкинувши в товарняк, повезли за Волгу.
Десь по дорозі до Казахстану й обірвався життєвий шлях Л. Старицької-Черняхівської.