П. С. Карманський

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Петро Сильвестрович Карманський — український поет, перекладач. Представник «Молодої музи». Псевдоніми — Петро Гіркий, Лесь Могильницький.
Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в містечку Чесанів (нині Цешанув у Польщі).
Навчався в гімназії в Перемишлі, в богословській колегії Ватикану. 1907 року закінчив Львівський університет. У роки Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині та Австрії. Згодом виконував дипломатичну місії Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки.

У 1922–1932 роках проживав у Бразилії та Аргентині. У 1922–1925 роках був у Бразилії як представник ЗУНР. 25-26 грудня 1923 року в місті Порто-Уняйно відбувся ІІІ з'їзд делегатів Союзу українців Бразилії. Президентом союзу обрано П. Карманського, заступником О. Ананевича, секретарями — Ст. Кобилянського, Т. Петрицького. В лютому 1924 почав видаватися орган Української народної спілки «Український хлібороб» під редакцією Карманського. Після повернення на батьківщину працював учителем гімназії у Дрогобичі.
Від 1939 року викладав у Львівському університеті. 1940 р. став членом Спілки радянських письменників України.

Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає. Однак 16 серпня 1947 Львівський обком КП(б)У видав довідки для ЦК КП(б)У про діяльність доктора філософських наук Б. Барвінського, лікаря О. Барвінського, поета П. Карманського, професора Львівської консерваторії Ю. Криха у зв'язку з необхідністю їх арешту; усі охарактеризовані як націоналісти з антирадянськими настроями.

Вже 18 серпня Львівський обком КП(б)У надав інформацію ЦК КП(б)У про інтелігенцію Львівщини та контингент вступників у львівські вищі навчальні заклади. Відмічено, що місцева інтелігенція вийшла з середовища дрібної буржуазії й перебувала у стані ідейного ламання своїх старих поглядів. «Відвертими українськими фашистами» визнані Богдан та Олександр Барвінські, П.Карманський, Ю. Крих. Ставилось питання про необхідність їх арешту, що допомогло б партійним органам розкрити їх «антирадянську діяльність» і підштовхнуло інтелігенцію, яка «вагалася», швидше «розірвати» з минулим.
У 1944–1946 роках був директором меморіального музею Івана Франка у Львові. Помер 16 квітня 1956 року у Львові. Могила — на Личаківському цвинтарі.