На тебе дивлюся, на тебе молюсь (жіночі образи в творчості Шевченка).

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Значна частина творів Т.Г.Шевченка як художника так і поета присвячена жінці: матері, сестрі, подрузі, коханій.

Пропонуємо деякі репродукції з його полотен та поетичні рядки, які присвячені жінці.
В них Т.Шевченко найчастіше звертався до теми жінки-матері і з особливою шанобливістю обожнював її, а наругу над нею вважав великим гріхом.

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим

Буває, іноді, дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим.
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла.

    В поемі "Наймичка" писав:
    ... А коло дитини
    Так і пада.
    В будень і в неділю
    Головоньку йому змиє,

    Й сорочечку білу
    Що день Божий надіває,
    Грається, співає,
    Робить возики, а в свято -

    То й з рук не спускає.
    ... Сама не з'їсть і не доп'є
    Його нагодує.

    Або в поемі "Княжна":
    ... А вона молилась
    І жить у Господа просилась,
    Бо буде вже кого любить.
    Вона вже матір'ю ходила,
    Уже пишалась і любила
    Своє дитя...

Надзвичайно багата інтимна лірика Т.Шевченка.
Перше незабутнє кохання до Оксани Коваленко, подруги дитячих літ, на все життя визначило тип жінки, до якого весь час повертався поет і в житті і в творчості: маленька, чорноока, кучерява, надзвичайно емоційна. Образ такої Оксани став його музою, Беатріче його поезії. Він писав:

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили що колись
Одружимо їх. Не вгадали
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.

Як правило, у ранній ліриці Т.Шевченко про свої інтимні переживання не писав прямо, а об'єктизував їх в образах ліричних героїв, персонажів: поеми "Катерина", "Тополя", "Наймичка", "Мар'яна-Черниця" та інші.

І лише на засланні та в останні роки життя Т.Шевченко розкриває таємницю свого серця, пише глибоко інтимні поезії, присвячує їх жінкам, які залишили в його пам'яті слід, як наприклад, Ганна Закревська.

Г.З.
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній".
А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!