Г. Ібсен

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Генрік Ібсен — норвезький поет і драматург, фундатор соціально-психологічного напряму у світовій драматургії. Його творчість не тільки посіла чільне місіце у літературі своєї епохи, але визначила напрямки розвитку літератури 20-го століття.
Народився письменник 20 вересня 1828 р. у невеличкому норвезькому містечку Шієні Ібсен пригадував «З'явився я на світ у будинку на площі, що був відомий як дім Стокмана. Будинок стояв проти фасаду церкви з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви здіймався ганебний стовп, а ліворуч, — будівля, в якій містились: зала міської ради, камери арештантів і палати божевільних. Четверту сторону площі займали гімназія і міська школа. Сама церква стояла посеред відкритої площі. Такою була перша картина світу, що відкрилась моїм очам». Коли майбутньому письменнику було вісім років, батько його, комерсант, збанкрутився. У п'ятнадцять років Ібсен вже працював учнем аптекаря у Грімстаді, мріяв про славу поета, цікавився подіями, які відбувалися в Європі. Життя Норвегії, що упродовж XIX ст. боролася за повну незалежність, сприяло формуванню революційних поглядів молодого поета. Перші його вірші вийшли друком 1848 р. під впливом революційних подій в Європі Ібсен написав і свою першу драму «Каталіна», в якій події минулого стали приводом для роздумів про сучасність.
1850 р. Ібсен переїхав до столиці Норвегії, став активним учасником політичного і культурного життя. 185І р. розпочав режисерську діяльність у першому норвезькому національному театрі в м. Бергені. Він ставив п'єси Шекспіра, Скріба, Дюма-сина, а також твори скандинавських драматургів виступаючи за відродження національного мистецтва. Прагнучи побачити на власні очі досягнення у царині театру, побував у Данії та Германії. 1807 р. йому запропонували очолити тількино створений "Норвезький театр" у столиці Норвегії Крістіанії (нині Осло).
Вже на початку творчості його цікавило духовне життя людини, яке приховується за вчинками і проявляється в них. Ще 1857 р. Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом з автором і героями, перетворивши його у «співавтора драматурга». У драмі не повинні боротися ідеї, «цього не буває у дійсності», треба показувати «зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких, як у коконах глибоко приховані ідеї, що борються, гинуть або перемагають». П'єса не повинна закінчуватися падінням завіси в останньому акті, «справжній фінал має бути за межами брами», «поет накреслює напрямок - справа кожного читача або глядача дійти... до фіналу шляхом власної творчості».
На першому етапі творчості Ібсен писав романтичні драми на матеріалі скандинавської історії і народних саг. Найбільш відомі серед них «Фру Інгер з Естрота» (1854), «Боротьба за престол» (1863). Ґрунтуючись на історичному матеріалі, драматург прагнув поставити проблеми, що глибоко хвилювали його: визволення батьківщини, протистояння особистості суспільству. У середині 60-х рр. у свідомості драматурга відбувався злам. Його власні твори не мали успіху у глядачів, режисерська діяльність не задовольняла, політичні чвари викликали відразу. До цього додавалась ще й матеріальна скрута. 5 квітня 1864 р. Ібсен, отримавши стипендію для вивчення мистецтва Італії, виїхав у Рим. За кордоном він перебував 27 років, лише інколи навідуючись на батьківщину.
В Італії він створив дві філософсько-символістичні віршовані драми: «Бранд» (1865) і «Пер Гюнт» (1867). Основна проблема цих творів — доля особистості у сучасному суспільстві. Герой першої п'єси — священик Бранд — задумай виховати цільних, позбавлених лицемірства та корисливості людей, здатних самостійно мислити». Його девіз — «бути самим, собою, тобто розвивати у собі неповторні якості людської особистості. У досягненні мети Бранд не відступає ні перед якими жертвами, не погоджується на жодні компроміси, прагнучи виконати те, що він вважає своєю місією. Але його максималізм не дає бажаних наслідків. Люди повірили йому і пішли за ним до вершини гори, шукаючи свободи духу. Коли ж конкретну мету цього поступу їхній пастор не зміг пояснити, люди розлютились і закидали його камінням. У фіналі драми автор не відмовляється від головного гасла героя,— «бути самим собою»! але стверджує: до цієї мети інший шлях, без надміру напруження волі, нескінченного самозречення, страждань. Драма «Бранд» принесла визнання талту драматурга.
Друга символістична драма «Пер Гюнт» розкривала інший характер, інші стосунки особистості і суспільства. Сам автор схарактеризував Пер Гюнта так: «Головний персонаж — один з народних норвезьких напівміфічних, напівказкових героїв найновішого часу». Сучасника Ібсена пізнавали у Пер Гюнті себе.
На початку драми Пер Гюнт — звичайний селянський хлопець, дещо ледачий, фантазер і шибеник. Життя у рідному селі його не задовольняє, він вважає, що селяни, заклопотані лише буденними турботами, варті презирства. Проте автор приводить свого героя до тролів — фантастичних, потворних, ворожих людям істот і показує, що Пер Гюнт у душі готовий прийняти на все життя їхнє гасло — «будь задоволений собою». Він не помічає різниці між девізом людей «будь самим собою», який веде до морального вдосконалення особистості, і гаслом тролів, що виправдовує індивідуалізм, самозакоханість, підкорення життєвим обставинам. Символічного змісту набуває і зустріч Пер Гюнта з Великою Кривою, яка радить герою всі життєві перешкоди обходити стороною. У перших трьох діях автор показав формування моральних якостей Пер Гюнта, у четвертій — до яких наслідків призводить життєва філософія «будь задоволений собою». Мандруючи світом, Пер Гюнт пристосовується до будь-яких ситуацій, втрачаючи власну особистість. У п'ятій дії настає поступове прозріння героя, відбуваються пошуки свого втраченого «я», відтворюється прагнення відновити свою цільну особистість. Центральною символічною фігурою у цій дії стає Гудзівник, який ходить світом з олов'яною ложкою і збирає в неї людей на переплавлення: цільні особистості перевелися, тепер лише з багатьох людей, сплавлених разом, можна зробити одну справжню людину. Пер Гюнт може уникнути переплавлення, якщо доведе, що бодай колись він був цільною особистістю. Символічні образи, що виникають навколо Пер Гюнта розкривають його моральне зубожіння. Лише Сольвейг, яку він кохав у юності, стверджує, що Пер Гюнт завжди залишався самим собою — у її вірі, надії, коханні. Гудзівник залишає Пер Гюнта на землі до наступної зустрічі, надаючи йому останню можливість переродитися.
Ібсен не завершив п'єсу останніми словами, а залишив широке коло проблем на розсуд Читачів і глядачів «Пер Гюнта». Творчі пошуки перших драматичних творів; філософеми узагальнення і художні знахідки «Бранда» і «Пер Гюнта» стали підгрунтям для створення нового тилу Драми.
Ще за життя драматурга його називали творцем аналітичної п'єси XIX століття, яка відроджувала традиції античної драматургії, в античній аналітичній драмі вся увага зосереджувалась на розкритті таємниці, з'ясуванні подій, що відбувались задовго до початку дії п'єси. Така будова створює сильне сюжетне напруження. Аналізуючи ситуацію, відтворену на сцені, глядач ставить собі не тільки типове для драматичних творів питання «що буде?», але й «що було?. Його цікавить і те, як розвиватимуться події, але й не менше і те, що їх спричинило. П'єсою, в якій найпослідовніше виявились, нові принципи драматурга, стала драма «Ляльковий дім». На перший погляд, головну увагу письменник зосередив на проблемі прав жінки, але будова драми, система образів переконливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні суперечності сучасного драматургу суспільства.
На початку драми автор відтворює життя головних героїв та їхнє зовнішнє благополуччя. Конфлікт, що дав поштовх розвитку дії п'єси, виник давно, але до певного часу героями не усвідомлювався. Цей конфлікт розкривається разом з таємницею головної героїні. Вісім років тому чоловік Нори, адвокат Хальмер, тяжко захворів, на його лікування потрібні були гроші. Батько Нори був при смерті, і вона не наважилась хвилювати його ще й звісткою протяжку хворобу свого чоловіка і матеріальну скруту, тому вирішила підробити його підпис на векселі. Минув час. Чоловік одужав, батько пішов з життя, впевнений, що щастю дочки нічого не загрожує. Нора потайки потроху виплачувала проценти, вдаючи безтурботну дружину-ляльку. Призначення «бездоганного чиновника» Хельмера директором банку, поява Крогстада, який погрожує викрити «таємницю», якщо Хельмер не забезпечить йому пристойної роботи, дає поштовх для усвідомлення конфлікту і проявляє характери основних героїв: егоїзм та боягузтво адвоката Хельмера, силу, чесність, рішучість його, на перший погляд, легковажної дружини. Розкриває він і сутність соціальних норм, коли жінка боїться признатися в тому, що вона здатна на самовіддані вчинки, які державні закони і офіційна мораль визнають лише злочином. У конфлікт вступають офіційні погляди і природні права та прагнення героїв. У фіналі п'єси конфлікт не вирішується: Нора йде від чоловіка, сподіваючись розібрати і усвідомити події, що сталися. Хельмер залишається чекати «чуда з чудес» — повернення Нори та їхнього обопільного переродження.
П'єси «Привиди» (1882), «Ворот народу» (1882), «Дика качка» (1884), «Жінка з моря» (1888), «Гедда Габлер» (1890) принесли Ібсену всесвітню славу.
1891 р. Ібсен повернувся на батьківщину і оселився у Крістіанії. Головна проблема п'єс, що створив Ібсен у 90-ті роки,— творча особистість та її здатність зрозуміти і перетворювати світ.
1898 р. сімдесятиріччя славетного драматурга відзначалось як національне свято; 1899 р. «норвезький геній» завершив останню свою Драму — «Як ми, мертві, воскреснемо», а 23 травня 1906 року після важкої і тривалої хвороби Генрік Ібсен пішов а життя.