Архів документів / Письменники-ювіляри / Письменники-ювіляри 2016 / Л. В. Забашта
Любов Василівна Забашта — українська поетеса, драматург, прозаїк, член Спілки письменників СРСР, дружина А. С. Малишка.
Народилася 3 лютого 1918 року в місті Прилуках. Навчаючись у четвертому класі Прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.
Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою з сином на руках, прийшла на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж за Андрія Малишка.
Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліті», на фасаді якого 12 березня 2003 року їй встановлено бронзову пам'ятну дошку (скульптор М. І. Білик).
.jpg)
Померла 21 липня 1990 року під час лікування в Хмільнику (не витримало серце). Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком.
Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.
Авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1960), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни.
Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай», (1968); «Роксолана», (1971); «Леся Українка», (1973); «Софія Київська», (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури.
У доробку Л. Забашти також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властивий гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини.
Тарасові Шевченкові присвятила драматизовану поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші.
Народилася 3 лютого 1918 року в місті Прилуках. Навчаючись у четвертому класі Прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.
Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1940 році. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою з сином на руках, прийшла на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж за Андрія Малишка.
Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліті», на фасаді якого 12 березня 2003 року їй встановлено бронзову пам'ятну дошку (скульптор М. І. Білик).
Померла 21 липня 1990 року під час лікування в Хмільнику (не витримало серце). Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком.Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.
Авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1960), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни.
Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай», (1968); «Роксолана», (1971); «Леся Українка», (1973); «Софія Київська», (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури.
У доробку Л. Забашти також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властивий гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини.
Тарасові Шевченкові присвятила драматизовану поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші.
 |
 |
