О. Толстой

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

"Толстой був дуже обдарований, цікавий письменник,
негідник, повний чарівливості,
людина божевільного темпераменту;
тепер він мертвий, він був здатний на все;
огидливий антисеміт,
він був скажений авантюрист,
невірний друг,
він любив тільки молодість,
життя, силу".
Анна Ахматова

Олексій Толстой народився 10 січня 1883 року в місті Ніколаєвську (нині Пугачовськ) Самарської губернії в сім'ї поміщика Миколи Олександровича Толстого та дитячої письменниці Олександри Леонтіївни.
Дитинство майбутнього видатного письменника і публіциста минуло в маєтку вітчима Олексія Бострома на степовому хуторі Соснівка під Самарою.
Первинну освіту Олексій отримав вдома під керівництвом домашнього вчителя. У 1897 році, коли сім'я переїхала до Самари, він вступив до реального училища, яке закінчив у 1901 році. Для продовження освіти юнак змушений був переїхати до Петербурга, де вступив на відділення механіки Технологічного інституту. Та незадовго до захисту диплома, у 1907 році, Толстой несподівано залишив інститут, вирішивши присвятити себе літературній творчості. До того ж, пробував займатися й живописом, однак найбільше його захоплювала література, тому з 1905 року почав друкувати вірші та прозу.
Перша збірка фольклорних віршів Олексія Толстого «За синими реками» вийшла у 1908 році, в той же період були опубліковані і перші прозаїчні твори («Сорока», «Мышка», «Мудрец» та ін.), об'єднані у книгу під назвою «Сорочьи сказки».
Однак справжня популярність до Олексія Толстого як до автора прийшла з оповідань і повістей «заволжського» циклу (1909-1911) та декількох невеликих романів «Чудаки» (перша назва — «Две жизни») (1911) та «Хромой барин» (1912). Ці твори були переважно про поміщиків його рідної Самарської губернії, які були схильні до різних чудернацтв та неординарних вчинків, а подекуди створювали і зовсім анекдотичні ситуації. Звикла до серйозної проблематики літературна критика постійно захоплювалась непересічним талантом і вмінням письменника.
У 1909 році виходить повість «Неделя в Туреневе», яка привернула увагу великого письменника М. Горького і посприяла подальшому розвитку їхніх добрих стосунків.
Під час Першої світової війни О. Толстой працював військовим кореспондентом «Русских ведомостей». У 1918 році емігрував і жив із сім'єю у Німеччині та Франції. За ці роки з-під його пера вийшли такі твори, як: оповідання «Наваждение», «День Петра»; повісті «Детство Никиты», «Черная пятница» і «Рукопись, найденная под кроватью». Перебуваючи в еміграції, він не втрачав зв'язків з Батьківщиною, постійно вів активне листування з письменниками, що залишилися там.
У 1923 році письменник повернувся на Батьківщину. Він пише такі відомі твори, як трилогію «Хождение по мукам», науково-фантастичний роман «Гиперболоид инженера Гарина», історичний роман «Петр I», драматичну дилогію «Иван Грозный». Кожен з цих творів залишив вагомий слід як у російській, так і світовій літературі. Зокрема, історичний роман «Петр I» та драматична дилогія «Иван Грозный» є яскравими прикладами в радянській літературі, адже вміщають апологію сильної і жорстокої реформаторської влади. Роман «Гиперболоид инженера Гарина» та повість «Аэлита» (1923) стали класикою радянської наукової фантастики.
У цей же час була написана і відома казка «Золотой ключик, или Приключения Буратино». Олексій Толстой у передмові до своєї казки писав: «Коли я був маленький, — дуже, дуже давно, — я читав одну книжку: вона називалась «Піноккіо, або Пригоди дерев'яної ляльки» (дерев'яна лялька італійською мовою — «буратіно»). Я часто розповідав моїм друзям цікаві пригоди Буратіно. Та оскільки книжка загубилася, я щоразу розповідав по-інакшому, вигадував такі пригоди, яких у книжці зовсім і не було. Тепер, через багато-багато років, я пригадав мого давнього друга Буратіно й надумав розповісти вам, дівчатка та хлопчики, незвичайну історію про цього дерев'яного чоловічка».
Однак, дослідники одностайні в думці, що все було трохи інакше. По-перше, письменник не знав італійської, отже, прочитати «Пригоди Піноккіо» в дитячі роки не міг. По-друге, в роки його дитинства книга Карло Коллоді в Росії не перекладалась, це сталося лише у 1916 році. Тож виходить, що вперше Олексій Толстой звернувся до цієї казки лише у 1924 році, коли берлінське видавництво «Накануне» надрукувало її у перекладі Ніни Петровської. У цій книжці було позначено, що казку «переробив та обробив Олексій Толстой». Письменник, скоротивши твір, не змінив сюжету казки. Успіх Буратіно не поступався зарубіжному успіху Піноккіо.
У 1935-1936 роках казка публікувалась на сторінках газети «Пионерская правда», потім вийшла окремим виданням. У 1938 році автор переробив її на п'єсу, і того ж року цією виставою відкрився Центральний дитячий театр.
У 1930-ті рр. за прямим наказом влади Олексій Толстой написав перший твір про Сталіна — повість «Хлеб (Оборона Царицына)», яка вийшла у 1937 році і була цілком присвячена сталінським міфам про громадянську війну. Деякі персонажі з цієї повісті згодом перекочували в останню книгу з трилогії «Хмурое утро», робота над якою була закінчена у 1941 році. Яскраві характери, захопливий сюжет та неповторна манера, в якій творив Толстой, надовго зробили трилогію одним із самих популярних творів радянської літератури.
В 1936-1938 роках, після смерті М. Горького, О. М. Толстой очолив Союз письменників СРСР, а в 1939 році став академіком АН СРСР. Також письменник був активним членом Комісії по розслідуванню злочинів фашистських окупантів.
Під час Великої Вітчизняної війни О. Толстой написав багато статей, нарисів, оповідань, герої яких — прості люди, які гідно проявили себе у важкі часи війни.
У 1941 та 1943 рр. письменник отримав Сталінські премії за тяжку та сумлінну роботу. Через серйозну хворобу письменникові не довелося дожити до Дня Перемоги. Він помер 23 лютого 1945 року в Москві, похований на Новодівичему кладовищі (ділянка № 2). У зв'язку з його смертю було проголошено державний траур. Згодом, у 1946 році Олексію Толстому було присуджено третю Сталінську премію (посмертно).