Б. С. Лепкий

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 р. в с. Крогульці Тернопільської області в родині сільського священика Сильвестра Лепкого, який був освіченою і прогресивною людиною, виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису «Правда», підготовці підручників для школи.
Богдан був першою дитиною в родині Лепких, що утворилася, коли батько Сильвестр закінчив університет і прийняв сан священика. Коли Богданові було п'ять років, раптово, за одну ніч, померли від дифтериту дві його молодші сестри і брат. Ця подія дуже вплинула на вразливу натуру хлопчика, який і сам ледве вижив.
Початкову освіту майбутній письменник одержав у батьківському домі. Його домашній учитель Дмитро Бахталовський викладав не тільки основи шкільної науки, а й твори літератури, завдяки чому Богдан уже в дитинстві знав напам'ять багато віршів Тараса Шевченка, читав «Марусю» Г. Квітки-Основ'яненка.
Коли Богдана Лепкого віддали шестилітнім хлопцем до бережанської так званої «нормальної»школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з «цивілізованого»Крогульця до глухого Поручина. Перебування у Поручині, знайомство з простими людьми, їхнім життям, піснями навіяло йому вірші «На святий вечір», «У великодний тиждень», пісенні ремінісценції з циклу «На позиченій скрипці», про що згодом писав сам письменник, а також сюжети оповідань «Іван Медвідь», «Нездала п'ятка» та інші.
Писати Б. Лепкий почав дуже рано. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона й пропала. Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником і з цією метою брав уроки в художника Юліана Панкевича.
Після закінчення гімназії Б. Лепкий вступив до Академії мистецтв у Відні, однак не був задоволений фахом і згодом перейшов до Львівського університету. Близькими друзями Б. Лепкого були О. Маковей, І. Копач, О. Макарушка. Приятелював Богдан з молодим математиком Климом Глібовицьким, техніком Юрком Тобілевичем (сином І. Карпенка-Карого), поетом Миколою Вороним та багатьма іншими діячами літератури і мистецтва. На ці роки припадає активна літературна діяльність Б. Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». З 1895 р. його твори починають дедалі частіше з'являтися на сторінках «Діла», «Буковини» та інших періодичних видань.
У 1895 р. поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити. Він поїхав до батьків, що жили тепер у с. Жукові, куди перебралися в 1891 р. У Жуків Богдан приїздив щороку на «ваканції», тут він задумав та написав цілу низку віршів (цикл «Село»), оповідань («Мати», «Кара», «Небіжчик»). Тут же молодий поет познайомився з І. Франком.
Після закінчення Львівського університету (1895) — знову Бережани, гімназія, де Б. Лепкий стає вчителем української та німецької мов і літератур.
На початку 1899 р. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови та літератури і Б. Лепкого було запрошено викладати ці предмети. І от восени 1899 р. він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею. З Краковом відтепер зв'язано майже все творче життя письменника.
У середовищі учасників львівської літературної групи «Молода Муза», до якої належав Лепкий, його називали професором. Одна за одною виходили книжки його оповідань: «З села»(1898), «Оповідання», «Щаслива година»(1901), «В глухім куті»(1903), «По дорозі життя»(1905), «Кидаю слова»(1911); збірки віршів «Стрічки»(1901), «Листки падуть», «Осінь»(1902), «На чужині»(1904), «3 глибин душі»(1905), «Для ідеї»(1911), «З-над моря»(1913); літературознавчі дослідження «Василь Стефаник»(1903), «Начерк історії української літератури»(1904), «Маркіян Шашкевич»(1910), «Про життя великого поета Тараса Шевченка...»(1911); переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім»(1905; переклад високо оцінив І. Франко) та збірки оповідань М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1906).
Перша світова війна застала родину Лепких в курортному селищі Яремча на Гуцульщині. Невдовзі жити там стало небезпечно: австрійці вишукували і вішали «шпигунів»; російські військові власті, які незабаром прийшли в сусідні села, шукали «мазепинців». Б. Лепкий з родиною поспішно виїхав. В яремчанському готелі лишилися третій том історії української літератури та історична драма «Мотря», які загинули, бо готель незабаром злетів у повітря.
Восени 1915 р. Лепкого мобілізували. Письменник на фронт не потрапив, оскільки друзі подбали про його призначення для культурно-освітньої роботи в табір для військовополонених.
Незабаром Б. Лепкий опинився в Німеччині. Деякий час він перебував у містечку Раштатті, а потім, у 1916 p., перебрався до Вецлара, де опинився на роботі в таборі.
У 1917 р. поет через Відень і Львів добирається до Бережан, відвідує Жуків, однак знову повертається до Вецлара, а згодом (у 1920 р.) перебирається до Берліна, де займається літературною працею, стає співробітником видавництва «Українське слово», видає бібліотеку творів української класики та сучасної літератури.
Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. Передусім у великій поемі «Буря», з якої, на жаль, лишилися тільки фрагменти, а також в оповіданнях і нарисах «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої»та ін.
У 1925 р. Б. Лепкий повернувся до Кракова, де став професором Ягеллонського університету. Знову розгорнулася його творча праця та видавнича діяльність.
У 30-ті pp. письменник щороку приїздив у с. Черче неподалік від Рогатина, сьогоднішньої Івано-Франківщини, де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися цілющими грязями. Виявом любові й шани до Б. Лепкого було те, що в 1933 р. сільська громада Черчого збудувала для нього будинок, який назвали «Богданівкою», де він мав можливість жити й працювати. Будинок цей, на жаль, не зберігся.
Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті.
Помер Б. Лепкий 21 липня 1941р., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. У 1972 р. на могилі письменника було встановлено барельєф, а його ім'ям названо одну з вулиць міста, яка тепер перейменована.
Основні твори: поема «Буря», цикл «Intermezzo», оповідання і нариси «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої».