П. М. Перебийніс

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Петро Мойсейович Перебийніс — український поет, журналіст, громадський діяч.
Народився 6 червня 1937 року в селі Слобода Шаргородська Шаргородського району Вінницької області. Українець. Батько Мойсей Феодосійович (1912—1954) і мати Анастасія Левківна (1916—1997) — колгоспники. Дружина Валентина Дмитрівна (1941) — геолог, старший інженер Інституту геологічних наук НАНУ. Дочка Людмила (1961) — журналіст, заступник завідувача редакції Київської державної телерадіокомпанії. Син Перебийніс Євген Петрович (1968) — дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Швеція.
Закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум (навчався у 1952—1956 роках), здобув фах агронома-рільник. Закінчив факультет журналістики Львівського університету (навчався у 1959—1965 роках).

Трудова діяльність

Від червня 1961 до червня 1962 року — заступник редактора, редактор районної газети «Прапор комунізму» (місто Калинівка Вінницької області).
Від червня 1962 до квітня 1964 року — кореспондент, заступник відповідального секретаря редакції газети «Вінницька правда».
Від квітня 1964 до грудня 1966 року — відповідальний секретар, заступник редактора зональної газети ЦК ЛКСМУ «Комсомольське плем'я» (Вінниця).
Від грудня 1966 до лютого 1970 — редактор обласної газети «Ровесник» (Тернопіль).
Від лютого 1970 до листопада 1973 року — інструктор, заступник завідувача відділу — завідувач сектору преси ЦК ЛКСМУ.
Від листопада 1973 до жовтня 1974 року — заступник головного редактора журналу «Дніпро».
Від жовтня 1974 до січня 1979 року — інструктор сектору художньої літератури відділу культури ЦК КПУ.
Від січня 1979 до квітня 1980 року — головний редактор Державного видавництва художньої літератури «Дніпро».
Від квітня 1980 до листопада 1981 року — головний редактор газети «Літературна Україна».
Від листопада 1981 до січня 1886 року — на творчій роботі.
Від січня 1986 до червня 2000 року — головний редактор журналу «Київ».
Від червня 2000 до листопада 2003 року — на творчій роботі.
Від листопада 2003 року — головний редактор газети «Літературна Україна».
Член Центральнлї ревізійної комісії Спілки письменників СРСР (червень 1986 — серпень 1991 року). Секретар правління Спілки письменників України (червень 1987 — травень 1991 року). Депутат Київської міської ради народних депутатів (у 1986—1990 роках). Голова журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» (з 1999 року).
Член президії Національної спілки письменників України (з листопада 1981 року). Член Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995 року).
Володіє білоруською мовою. Захоплення: класична музика, авіація.

Творчість

Автор збірок поезій:
«Червоний акорд» (1971),
«Високі райдуги» (1973),
«Передчуття дороги» (1975),
«Ранкові сурми» (1976),
«Гроно вогню» (1977),
«Червоний колір» (1977),
«Небо твоє і земля» (1979),
«Майдан революції» (1980),
«Світловий рік» (1982),
«Третя спроба» (1983),
«Калиновый костер» (1984),
«Пісня пам'яті» (1984),
«Присягаю Дніпром!» (1985),
«Срібне весілля» (1986),
«Дар Вітчизни» (1987),
«Точний час» (1990),
«На світанку роси» (1996),
«Княжа Лука» (1999),
«Чотири вежі» (у двох томах, 2004),
«Калинова пісня» (2004, співавтор з М.Сафоновим),
«Пшеничний годинник» (2005),
«Музыка грозы» (2007). Авторизований переклад російською - Володимир Родіонов.
«Цивілізація дерев» (2011). Бібліотека Шевченківського комітету.
Автор п'єси «Коридор, або Червоний морок» (1995). Видано окремою книжкою під назвою «Коридор» (2009).
У передмові до дилогії «Чотири вежі» Михайло Слабошпицький визначає найприкметніші ознаки Перебийносової поезії: «Домежний лаконізм (іноді навіть здається, що він сповідує естетику й поетику літературного мінімалізму), світлий мінор і та ненав'язлива сумна іронія, що більше характерна для стоїків, які вже не чекають від життя великої радості, однак і не заламують у відчаї руки… Поет говорить гідно. Спокійно. Стримано. Стисло…»
Член Національної спілки журналістів України (з 1962 року), Національної спілки письменників України (з 1973 року).

Нагороди, звання, премії

Заслужений журналіст України (6 червня 1997) — за вагомий особистий внесок у розвиток української журналістики, високу професійну майстерність.
Заслужений діяч мистецтв України (2004).

Лауреат премій:

імені Миколи Островського (1979),
«Благовіст» (1997),
імені братів Богдана і Лева Лепких (1998),
Премія імені Володимира Кобилянського (2000)
імені Володимира Свідзінського (2003),
імені Олекси Гірника (2005),
імені Дмитра Нитченка (2006),
імені Михайла Коцюбинського (2007),
Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку (2005),
Міжнародного фестивалю сучасної української пісні «Пісенний вернісаж» (1995, у співавторстві з Олександром Білашем),
Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008) — за збірку поезій «Пшеничний годинник».
Відмінник освіти України (1998).
Медаль «За трудову доблесть» (1986).
Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1987).
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2004).
Орден Святого Миколая Чудотворця (2006).
Орден святих Кирила і Мифодія (2007).
Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (22 червня 2007) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня Конституції України.