Про нас / Cтруктура бібліотеки / Відділи бібліотеки / Відділи бібліотеки / Відділ комплектування і обробки літератури / Бібліотечні документи / Консультації / Дитяча література як органічна частина всієї художньої літератури
Дитяча література як органічна частина всієї художньої літератури
Мета вивчення: ознайомитись із своєрідністю дитячої літератури, розглянути характерні риси для дітей молодшого шкільного віку, визначити роль літератури в розвитку й вихованні дітей.
Література:
1. Детская литература / Под ред. Е.Е.Зубаревой. – М.: Просвещение, 1989.
2. Противенська О.Г., Мещерякова М.І., Теміз Я.В. Українська література у схемах і таблицях. – Х.: Видавнича група “Академія”, 2000. – 100 с.
3. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. – 2-е вид., випр. і доповн. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. – 448 с.
4. Українська дитяча література / За ред. Л.М.Кіліченко. – К.: Вища шк., 1984.
Зміст
1. Дитяча література (література для дітей і коло дитячого читання).
2. Специфіка дитячої літератури.
3. Літературні форми.
4. Вагомий вклад у розвиток дитячої літератури.
1. Дитяча література - органічна частина всієї художньої літератури: спільність історичного розвитку, творчого методу та ідейної спрямованості, жанрів, основної тематики, художніх засобів літератури для дорослих і дітей.
Своєрідність дитячої літератури і дитячого читання, зумовлена їх виховною функцією і особливостями дітей різного віку.
Письменники, що писали про дітей та для дітей, багато думали про народну освіти. Це знаходило відбиток в їхній творчості. Заклик до знань як великої сили в житті людини брав свій виток в народній педагогіці.
Книги покликані розширити уявлення про світ, познайомити з природою і речами, які постійно оточують дитину. Вони допомагають активно опанувати мову, відчути красу і виразність рідного слова.
О.М.Горький називав дитячу літературу величезною „суверенною державою”. І книги для дітей дошкільного віку – повноправні громадяни цієї держави. Дитяча література як частина загальної літератури є мистецтвом слова. Її особливості визначаються освітньо-виховними завданнями і віком читачів. Основна відмінна риса її – органічне злиття мистецтва з вимогами педагогіки.
Під педагогічними вимогами маються на увазі, зокрема, інтереси пізнавальні можливості і вікові особливості дітей. Вперше про дитячу літературу як мистецтва слова заговорили революційні демократи, вимагаючи „художньої істинності творення”, тобто справді образного і емоційного відображення життя в творах, які адресовані дітям.
Дитяча література повинна орієнтуватися на розвиток естетичної свідомості дитини, на формування її світогляду. Дитяча література – це те, що створено майстрами слова саме спеціально для дітей. Але, звичайно, юні читачі беруть для себе багато із історії літератури. Так виникає ще один термін – „дитяче читання” (тобто коло творів, які читаються дітьми).
В дитячому творі повинно бути органічне злиття педагогічного і естетичного початків, громадянська позиція, широкий зв’язок його з життям. В.Г.Бєлінський накреслив ідеал дитячого письменника, наділяючи його простою і ясною душею, живою фантазією, всебічними знаннями, любов’ю до дітей.
Для дитячих письменників особливо необхідною є гостра пам’ять дитинства: вона допомагає їм враховувати і втілювати в художніх творах ті особливості естетичного відношення до дійсності, які характерні для дитини.
М.Горький звертався до письменників, які створюють твори для дітей. Він підкреслював, що необхідно будувати всю літературну для дітей на принципі, який „відкриває широкі перспективи для образного науково-художнього мислення; цей принцип можна сформулювати так: в людському суспільстві розпалюється боротьба за владу над силами природу, за здоров’я і довголіття трудового людства, за його всесвітню єдність і за вільний, різноманітний, безмежний розвиток його здібностей, талантів. Ось цей принцип і повинен стати основою всієї літератури для дітей і кожної книги, починаючи від книг для молодшого віку”.
2. Специфіка дитячої літератури.
Основним джерелом дитячої літератури, як і всієї художньої літератури є реальна дійсність – життя і праця народу на різних етапах розвитку суспільства.
У різні епохи вийшли в світ видатні художні твори, в яких було правдиво відтворено життя й боротьбу народу, втілено прогресивні ідеї, змальовано типові характери людей. Частина цих творів завдяки своїй художній майстерності та ідейному змістові, пізнавальному та виховному значенню та доступності для дитячого сприймання перейшла в дитячу літературу. У дитяче читання ввійшло багато творів, написаних як у давноминулі епохи, так і письменників різних часів та країн. Українська дитяча література як органічна, але специфічна галузь словесного мистецтва виникла порівняно пізно. Її джерела – народна творчість – сягає у сиву давнину. Передусім вивчення будь-якої літератури ми починає з давнини, ми звертаємо увагу на міфологію, фольклор, усну народну творчість. Діти молодшого шкільного віку також вивчають давню літературну спадщину різних країн.
Дитяча література – це та література, яка відповідає рівневі дитячих знань, їхньому психологічному розвитку і має свої жанрові та художні особливості, відповідно тематику і технічне оформлення. Дитяча література підіймає ті ж проблеми, що й уся художня література взагалі. Вона зображає справжню дійсність.
Своєрідність дитячої літератури:
- образність дитячої літератури;
- доступність лексики і сприймання;
- врахування вікових особливостей дітей;
- дидактичні мотиви – повчальність;
- емоційність – особлива інтонація;
- яскравість – ілюстративний матеріал;
- пісенність творів;
- звуконаслідування;
- оптимістичність;
- драматизм, але без трагізму.
Головна риса дитячої літератури – органічне злиття мистецтва і педагогіки. Специфіка дитячої літератури зумовлюється віковими особливостями читачів, адресується дітям певних вікових груп. Педагогіка розрізняє чотири основні вікові етапи в розвитку дітей:
1. дошкільний вік (від 3 до 6-7 років);
2. молодший шкільний (від 6-7 до 11 років);
3. середній шкільний (з 11-12 до 14-15 років);
4. старший шкільний (від 15 до 18 років).
Специфіка дитячої літератури повинна виявлятися не лише в доборі спеціальних „дитячих” тем, а саме в особливостях композиції і мови творів. Сюжет дитячих книг повинен мати чіткий стержень, не дає різних відступів. Для нього характерні, як правило, швидка зміна подій і захоплюючі ситуації. Розкриття характерів персонажів повинні здійснюватися предметно і очевидно, через їхні справи і поступки, адже дитину більш за все приваблюють дії героїв.
Ставляться вимоги до мови книг. Адже це – збагачення словника юного читача. Яку мову найбільш сприймає дитина? Літературну, точну, образну, емоційну, нагріту ліризмом. Дитяча література готує читача до життя.
3. Література для молодшого шкільного віку, як і вся художні література, пробуджує активність юного читача, у дитячій літературі розвиваються ті самі роди, види й жанри художніх творів, що й у всій літературі.
Літературні форми:
1. Епос
2. Лірика
3. Драма
Ще в часи Стародавньої Греції були вироблені три основних роди, або способи вираження художнього змісту, – епос, лірика і драма. Епос – назва давньогрецька, вона означає „розповідь”. У найширшому розумінні слова це будь-яке повідомлення, будь-яка важлива інформація прозою, і не лише прозою, а й віршованим текстом. Термін лірика – походить від назви стародавнього струнного музичного інструмента ліри, під акомпанемент якої виконувались пісні, що поклали початок ліричним віршам. Драма – від грецького слова „drama” – дія.
Визначення трьох літературних родів – епосу, лірики та драми належить ще Платону та Аристотелю.
Жанр (фр. genre, від лат. Genus – рід, вид) – історично усталена класифікація літературних творів за їх формою, обсягом та іншими ознаками. Образно кажучи, жанр – це змістовна форма, яка нестиме те, чим її наповнить письменник, - живим, духовним напоєм чи літературною отрутою. Чи не тому широкої популярності зажили слова Вольтера про те, що всі жанри добрі, крім нудного.
Книжка для дітей дошкільного віку повинна мати цікавий, захоплюючий сюжет з динамічним розгортанням подій, веселими сценами. Вимога простоти і доступності мови аж ніяк не пов’язується з примітивністю лексики, збідненням поетики. Книжка мусить бути добре, із смаком ілюстрована. Дитину передусім приваблюють малюнки, завдяки яким вона краще сприймає зміст.
Книга для дітей молодшого шкільного віку відзначається ширшою й складнішою тематикою. Крім казок, діти охоче і з цікавістю читають й байки, вірші і оповідання класиків і сучасних письменників, твори на історичні теми, пригодницькі й популярні книги. З особливим захопленням і цікавістю діти читають доступну їм історико-документальну літературу про героїчне життя людей та героїчні подвиги.
Поезія для дітей молодшого шкільного віку відзначається своєрідністю поетики. К.Чуковський у книзі „Від двох до п’яти” виклав основні її принципи (13 заповідей). Їх сенс у тому, що все написане поетом повинно легко перекладатися на мову графіки, що поезія мусить мати ігровий характер. К.Чуковський застерігав від великої кількості епітетів, тоді як дітям необхідні відчуття руху, дійовості.
Для творів будь-якого жанру неабияке значення має побудова сюжету (розвиток, гострота і напруження), яскрава образність викладу, милозвучність мови.
4. Спочатку дитяча література ототожнювалась з навчальною, тобто підручниками. Не зразу відбувався процес перетворення її на самостійну галузь мистецтва, поступово осмислювались її органічні зв’язки з усією художньою літературою. Проблеми дитячої літератури вивчали багато науковців, революціонери-демократи, такі як В.Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський, М.О.Добролюбов, вони заклали основи наукового вивчення дитячої літератури, її критики і теорії, розробили методику її дослідження, основні принципи якої залишаються прийнятними для науки.
За розвитком дитячої літератури уважно стежив К.Д.Ушинський він послідовно проводив думку, що головним завданням дитячої книги є прагнення викликати емоційне ставлення до знань, інтересів до пізнання світу, прищеплення навичок самостійного мислення.
Помітний вклад у розвиток дитячої літератури і її наукове вивчення зробив А.М.Толстой, який любив і дітей і педагогіку. Він відстоював право дитячої літератури на реалістичне зображення дійсності, різноманітність тем, ставив питання про зв’язок дитячої літератури з педагогікою, вказував на необхідність тісних зв’язків етичного з естетичним у творах для дітей. Також визначним критиком і теоретиком дитячої літератури виступає І.Я.Франко. Важко переоцінити його роль в розвитку критики дитячої літератури, розробці її теорії.
Відомо, якої великої ваги надавав художній літературі у вихованні громадянина видатний педагог В.О.Сухомлинський. Його праці „Серце віддаю дітям”, „Листи до сина” піднімають проблему ролі книги у формуванні особистості, містять списки рекомендованої літератури, що її обов’язково слід прочитати дитині, підліткові, юнакові. В них багато роздумів про те, якою повинна бути книга для дітей. В.О.Сухомлинського не турбує проблема створення дитячої літератури – така література вже створена зусиллями талановитих письменників, а турбує, чи залишає вона „глибокий слід у дітей”, чи стає „школою емоційно-морального виховання”.
Дитяча література на сучасному етапі досягла такого високого розвитку, що виникає необхідність в узагальненні значного історико-літературного матеріалу – написання монографії про творчий шлях письменників, які зробили значний вклад у дитячу літературу, праць синтетичного характеру про шляхи і етапи, які пройшла література для дітей та юнацтва. Увага до проблем дитячої критики – запорука її дальшого розвитку на шляху зближення літератури з життям, читача з адресованою до нього книгою.
2. Специфіка дитячої літератури.
3. Літературні форми.
4. Вагомий вклад у розвиток дитячої літератури.
1. Дитяча література - органічна частина всієї художньої літератури: спільність історичного розвитку, творчого методу та ідейної спрямованості, жанрів, основної тематики, художніх засобів літератури для дорослих і дітей.
Своєрідність дитячої літератури і дитячого читання, зумовлена їх виховною функцією і особливостями дітей різного віку.
Письменники, що писали про дітей та для дітей, багато думали про народну освіти. Це знаходило відбиток в їхній творчості. Заклик до знань як великої сили в житті людини брав свій виток в народній педагогіці.
Книги покликані розширити уявлення про світ, познайомити з природою і речами, які постійно оточують дитину. Вони допомагають активно опанувати мову, відчути красу і виразність рідного слова.
О.М.Горький називав дитячу літературу величезною „суверенною державою”. І книги для дітей дошкільного віку – повноправні громадяни цієї держави. Дитяча література як частина загальної літератури є мистецтвом слова. Її особливості визначаються освітньо-виховними завданнями і віком читачів. Основна відмінна риса її – органічне злиття мистецтва з вимогами педагогіки.
Під педагогічними вимогами маються на увазі, зокрема, інтереси пізнавальні можливості і вікові особливості дітей. Вперше про дитячу літературу як мистецтва слова заговорили революційні демократи, вимагаючи „художньої істинності творення”, тобто справді образного і емоційного відображення життя в творах, які адресовані дітям.
Дитяча література повинна орієнтуватися на розвиток естетичної свідомості дитини, на формування її світогляду. Дитяча література – це те, що створено майстрами слова саме спеціально для дітей. Але, звичайно, юні читачі беруть для себе багато із історії літератури. Так виникає ще один термін – „дитяче читання” (тобто коло творів, які читаються дітьми).
В дитячому творі повинно бути органічне злиття педагогічного і естетичного початків, громадянська позиція, широкий зв’язок його з життям. В.Г.Бєлінський накреслив ідеал дитячого письменника, наділяючи його простою і ясною душею, живою фантазією, всебічними знаннями, любов’ю до дітей.
Для дитячих письменників особливо необхідною є гостра пам’ять дитинства: вона допомагає їм враховувати і втілювати в художніх творах ті особливості естетичного відношення до дійсності, які характерні для дитини.
М.Горький звертався до письменників, які створюють твори для дітей. Він підкреслював, що необхідно будувати всю літературну для дітей на принципі, який „відкриває широкі перспективи для образного науково-художнього мислення; цей принцип можна сформулювати так: в людському суспільстві розпалюється боротьба за владу над силами природу, за здоров’я і довголіття трудового людства, за його всесвітню єдність і за вільний, різноманітний, безмежний розвиток його здібностей, талантів. Ось цей принцип і повинен стати основою всієї літератури для дітей і кожної книги, починаючи від книг для молодшого віку”.
2. Специфіка дитячої літератури.
Основним джерелом дитячої літератури, як і всієї художньої літератури є реальна дійсність – життя і праця народу на різних етапах розвитку суспільства.
У різні епохи вийшли в світ видатні художні твори, в яких було правдиво відтворено життя й боротьбу народу, втілено прогресивні ідеї, змальовано типові характери людей. Частина цих творів завдяки своїй художній майстерності та ідейному змістові, пізнавальному та виховному значенню та доступності для дитячого сприймання перейшла в дитячу літературу. У дитяче читання ввійшло багато творів, написаних як у давноминулі епохи, так і письменників різних часів та країн. Українська дитяча література як органічна, але специфічна галузь словесного мистецтва виникла порівняно пізно. Її джерела – народна творчість – сягає у сиву давнину. Передусім вивчення будь-якої літератури ми починає з давнини, ми звертаємо увагу на міфологію, фольклор, усну народну творчість. Діти молодшого шкільного віку також вивчають давню літературну спадщину різних країн.
Дитяча література – це та література, яка відповідає рівневі дитячих знань, їхньому психологічному розвитку і має свої жанрові та художні особливості, відповідно тематику і технічне оформлення. Дитяча література підіймає ті ж проблеми, що й уся художня література взагалі. Вона зображає справжню дійсність.
Своєрідність дитячої літератури:
- образність дитячої літератури;
- доступність лексики і сприймання;
- врахування вікових особливостей дітей;
- дидактичні мотиви – повчальність;
- емоційність – особлива інтонація;
- яскравість – ілюстративний матеріал;
- пісенність творів;
- звуконаслідування;
- оптимістичність;
- драматизм, але без трагізму.
Головна риса дитячої літератури – органічне злиття мистецтва і педагогіки. Специфіка дитячої літератури зумовлюється віковими особливостями читачів, адресується дітям певних вікових груп. Педагогіка розрізняє чотири основні вікові етапи в розвитку дітей:
1. дошкільний вік (від 3 до 6-7 років);
2. молодший шкільний (від 6-7 до 11 років);
3. середній шкільний (з 11-12 до 14-15 років);
4. старший шкільний (від 15 до 18 років).
Специфіка дитячої літератури повинна виявлятися не лише в доборі спеціальних „дитячих” тем, а саме в особливостях композиції і мови творів. Сюжет дитячих книг повинен мати чіткий стержень, не дає різних відступів. Для нього характерні, як правило, швидка зміна подій і захоплюючі ситуації. Розкриття характерів персонажів повинні здійснюватися предметно і очевидно, через їхні справи і поступки, адже дитину більш за все приваблюють дії героїв.
Ставляться вимоги до мови книг. Адже це – збагачення словника юного читача. Яку мову найбільш сприймає дитина? Літературну, точну, образну, емоційну, нагріту ліризмом. Дитяча література готує читача до життя.
3. Література для молодшого шкільного віку, як і вся художні література, пробуджує активність юного читача, у дитячій літературі розвиваються ті самі роди, види й жанри художніх творів, що й у всій літературі.
Літературні форми:
1. Епос
2. Лірика
3. Драма
Ще в часи Стародавньої Греції були вироблені три основних роди, або способи вираження художнього змісту, – епос, лірика і драма. Епос – назва давньогрецька, вона означає „розповідь”. У найширшому розумінні слова це будь-яке повідомлення, будь-яка важлива інформація прозою, і не лише прозою, а й віршованим текстом. Термін лірика – походить від назви стародавнього струнного музичного інструмента ліри, під акомпанемент якої виконувались пісні, що поклали початок ліричним віршам. Драма – від грецького слова „drama” – дія.
Визначення трьох літературних родів – епосу, лірики та драми належить ще Платону та Аристотелю.
Жанр (фр. genre, від лат. Genus – рід, вид) – історично усталена класифікація літературних творів за їх формою, обсягом та іншими ознаками. Образно кажучи, жанр – це змістовна форма, яка нестиме те, чим її наповнить письменник, - живим, духовним напоєм чи літературною отрутою. Чи не тому широкої популярності зажили слова Вольтера про те, що всі жанри добрі, крім нудного.
Книжка для дітей дошкільного віку повинна мати цікавий, захоплюючий сюжет з динамічним розгортанням подій, веселими сценами. Вимога простоти і доступності мови аж ніяк не пов’язується з примітивністю лексики, збідненням поетики. Книжка мусить бути добре, із смаком ілюстрована. Дитину передусім приваблюють малюнки, завдяки яким вона краще сприймає зміст.
Книга для дітей молодшого шкільного віку відзначається ширшою й складнішою тематикою. Крім казок, діти охоче і з цікавістю читають й байки, вірші і оповідання класиків і сучасних письменників, твори на історичні теми, пригодницькі й популярні книги. З особливим захопленням і цікавістю діти читають доступну їм історико-документальну літературу про героїчне життя людей та героїчні подвиги.
Поезія для дітей молодшого шкільного віку відзначається своєрідністю поетики. К.Чуковський у книзі „Від двох до п’яти” виклав основні її принципи (13 заповідей). Їх сенс у тому, що все написане поетом повинно легко перекладатися на мову графіки, що поезія мусить мати ігровий характер. К.Чуковський застерігав від великої кількості епітетів, тоді як дітям необхідні відчуття руху, дійовості.
Для творів будь-якого жанру неабияке значення має побудова сюжету (розвиток, гострота і напруження), яскрава образність викладу, милозвучність мови.
4. Спочатку дитяча література ототожнювалась з навчальною, тобто підручниками. Не зразу відбувався процес перетворення її на самостійну галузь мистецтва, поступово осмислювались її органічні зв’язки з усією художньою літературою. Проблеми дитячої літератури вивчали багато науковців, революціонери-демократи, такі як В.Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський, М.О.Добролюбов, вони заклали основи наукового вивчення дитячої літератури, її критики і теорії, розробили методику її дослідження, основні принципи якої залишаються прийнятними для науки.
За розвитком дитячої літератури уважно стежив К.Д.Ушинський він послідовно проводив думку, що головним завданням дитячої книги є прагнення викликати емоційне ставлення до знань, інтересів до пізнання світу, прищеплення навичок самостійного мислення.
Помітний вклад у розвиток дитячої літератури і її наукове вивчення зробив А.М.Толстой, який любив і дітей і педагогіку. Він відстоював право дитячої літератури на реалістичне зображення дійсності, різноманітність тем, ставив питання про зв’язок дитячої літератури з педагогікою, вказував на необхідність тісних зв’язків етичного з естетичним у творах для дітей. Також визначним критиком і теоретиком дитячої літератури виступає І.Я.Франко. Важко переоцінити його роль в розвитку критики дитячої літератури, розробці її теорії.
Відомо, якої великої ваги надавав художній літературі у вихованні громадянина видатний педагог В.О.Сухомлинський. Його праці „Серце віддаю дітям”, „Листи до сина” піднімають проблему ролі книги у формуванні особистості, містять списки рекомендованої літератури, що її обов’язково слід прочитати дитині, підліткові, юнакові. В них багато роздумів про те, якою повинна бути книга для дітей. В.О.Сухомлинського не турбує проблема створення дитячої літератури – така література вже створена зусиллями талановитих письменників, а турбує, чи залишає вона „глибокий слід у дітей”, чи стає „школою емоційно-морального виховання”.
Дитяча література на сучасному етапі досягла такого високого розвитку, що виникає необхідність в узагальненні значного історико-літературного матеріалу – написання монографії про творчий шлях письменників, які зробили значний вклад у дитячу літературу, праць синтетичного характеру про шляхи і етапи, які пройшла література для дітей та юнацтва. Увага до проблем дитячої критики – запорука її дальшого розвитку на шляху зближення літератури з життям, читача з адресованою до нього книгою.
