Ян Амос Коменський

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

   Ян Амос Коменський — чеський мислитель, педагог, письменник («Велика дидактика», «Материнська школа», «Світ чуттєвих речей в картинках»).
   Великою заслугою Коменського було те, що він вперше зібрав і систематизував всі відомості по педагогіці, а також розробив революційні на той час ідеї, зокрема до таких належать ідея класно-урочної системи.
   Коменський вважав, що починати навчання треба якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов'язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все, що завгодно. Тільки для цього потрібно дотримуватися в навчанні послідовного і поступового просування вперед, слідуючи безсмертним та універсальним дидактичним правилам: «від близького до далекого», «від цілого до окремого», «від знайомого до незнайомого» для того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменський вважав також, що необхідно з дитинства виробляти позитивні етичні риси (справедливість, поміркованість, мужність; цікаво зазначити, що під останньою він розумів також наполегливість у праці). Важливу роль в етичному вихованні Вчитель відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки. До навчального плану гімназії Коменський ввів, нарівні з традиційними «сьома вільними мистецтвами», природознавство, історію, географію.
   Ян Амос Коменський народився 28 березня 1592 року в Південній Моравії (Чехія), неподалік від міста Угерськи- Брод у Моравії. Батько Коменського — Мартін Коменський був досить заможною людиною, користувався повагою співгромадян і належав до релігійної громади «Чеських братів» — послідовників гуситського протестантського руху. Пізніше Коменський-син вчився в братській школі Угерсько-Броду, але не закінчив її — 1604 року померли його батьки й сестри. З великої дружної родини залишився лише дванадцятирічний Ян Амос і його старша сестра. Опікуни мало піклувалися про освіту хлопчика й протягом кількох років він вчився лише уривками.
   Коли Коменському було 16 років, він вступив до латинської школи. Судячи з пізніших зауважень, він уже тоді почав аналізувати й розуміти, що існуюча система освіти, її організація та методи викладання, успадковані від догматичної середньовічної школи, малоефективні й не сприяють розвиткові в учнях любові до знань. Пізніше він назвав свої шкільні роки втраченим часом. Цей особистий негативний досвід рано спонукав Коменського зайнятися вдосконаленням системи шкільної освіти. 1611 року керівники «Чеських братів» направили здібного юнака на богословський факультет Карлова університету в Празі, а пізніше — до Гернборнського університету в Німеччині. Там молодий чех познайомився з творами багатьох мислителів античності й доби Відродження, увійшов до сфери європейської культури. Особливо виділяв Коменський праці філософа Платона, зокрема ідею про те, що для отримання істинної мудрості необхідно розвивати власну мову. Досі чеські вчені відзначають внесок Яна Амоса у розвиток сучасної літературної чеської мови, зокрема, його роботу «Мудре красномовство».
   Улітку 1613 року Коменський здійснив подорож Північною Європою і того ж року записався до числа слухачів знаменитого Гейдельберзького університету, де провчився близько року. Там він почав роботу над повним словником чеської мови («Скарбниця чеської мови»), але хвороба змусила його припинити заняття. І 1614 року хворий, без грошей молодий Коменський пішки повернувся на батьківщину.
  З цього часу починається практична педагогічна діяльність 22-річного Коменського: він став учителем тієї самої школи в м. Пршерові, де декількома роками раніше вчився сам. Він постійно займався самоосвітою, уважно читав твори гуманістів тієї доби, а головне — глибоко вивчав процес навчання в школі і незабаром почав його реформувати заради того, щоб зробити цей процес привабливим для дітей, який пробуджує в них інтерес до знань. Він сміливо порушував традиційні канони тогочасного шкільного життя: широко використовував те, що сьогодні називають «наочність», водив учнів на прогулянки на природу, знайомив їх не лише з книгами, але й з реальним життям, з предметами і явищами, які оточували їх.