Скалатський замок

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Скалатський замок розташований у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилки. Побудовано його у 1630 р. польским мечником Кшиштофом Віхровським у формі неправильного чотирикутника. На той час замок охороняв під‘їзди до міста, а зараз знаходиться в самому центрі населеного пункту. З півночі та південного сходу оплот міста оточував рів глибиною до 2 метрів, заповнений річковою водою. З двох інших боків доступ до фортеці перекривали болота.
Найдовшою була північна сторона форпосту (92 м), південна і західна мали по 72 метри, найкоротша східна стіна була 63 метри завдовжки. На рогах стояли (і поки ще стоять) п'ятикутні в плані вежі. Можна припускати, що й ставок коло замку відігравав певну рольу обороні замку: принаймні, свідчення про нього є в костельних книгах ще від 1728 року.
Замок постраждав у 1648 та 1651 роках від Хмельниччини: озброєні загони бідноти захопили і зруйнували фортецю.
Під час воєн з турками (1672р.) фортеця була сильно зруйнована та втратила свої оборонні функції. В кінці XVII ст. новий власник замку Ян Фірлей перебудував його та використовував як своє житло. На замковому дворі, поблизу східної стіни, виростає палац, у північно-східній фортечній стіні з'являється кам'яна в'їздна брама з двома воротами по боках, пишно декорована кам'яним рицарем, вазами і меморіальною дошкою з описом історії замку. Старі вежі теж оновили: два верхніх яруси вимуровали з цегли і обличкували тесаними регулярними блоками вапняку. Стіни замку з усіх боків сягали 6-метрової висоти та двометрової товщини.
В кінці ХІХ ст. на кошти графа Ростовського архітектор Теодор Талевський відреставрував башти замку в неоготичному стилі. Тут потрібно пояснити, що в той час історичні споруди реставрували... гм... скажімо, досить своєрідно. Настільки своєрідно, що англійський мистецтвознавець ХІХ ст. Д. Рескін казав: ”Реставрація є найбільш повний вид руйнування, яке може перенести будинок”. Реставрували тоді в так званому стилістичному стилі, основи якого заклав французький архітектор та історик Віолле де Дюк. Вважалося, що якщо реставратор виявляв стиль споруди, то він міг в цьому стилі відновлювати будь-які частини будівлі, а оскільки чистота стилю була головним у витворі архітектури, то реставратор орієнтувався на певну епоху в історії пам‘ятки, яка вважалася “оптимальною для реставраціі”. Тому-то зараз ми і можемо милуватись такими гарними, зовсім не грізними баштами Скалатського замку... хоча чи виглядали вони настільки ж декоративно в XVII ст. - важко сказати. А ось чому є документальні свідоцтва - так це наявності ще в 20-ті роки ХХ століття високих стін навколо замку та неоготичної (принаймні, мені так здалося) брами до замкового подвір‘я.
Палац на момент реставрації перебував в стані руйнації, його перебудували, але в значно скромнішому вигляді. Поруч виросли одноповерхові господарські приміщення.
Інші свідоцтва кажуть, що під час Першої світової замок був зруйнований, але швидко по тому відбудований. Та за кілька десятиліть - нова світова війна і нова руйнація. Палац повністю зникає з землі.
В 60-х рр. ХХ ст. була проведена консервація будівлі. Ще не так давно, кажуть, замок був оточений з усіх боків глибоким ровом з водою. Залишки вхідної брами ще можна побачити у північно-східній частині фортечних мурів. До цієї брами вів колись дерев‘яний міст.
План замку наближений до квадрату, чотири абсолютно однакові наріжні башти орієнтовані точно за сторонами світу. У вежах розташовувались стрільниці, що мали чотири яруси. Вежі п‘ятикутні, з високими шатровими покрівлями з червоної черепиці. В 2004 році під час сильної бурі з веж позривало дахівку. На квітень 2005 року черепиця вкривала все що завгодно навколо башт, але не самі башти. В 2007 р. почалася реконструкція - упорядкували територія навколо фортеці, замінено покрівлю на трьох вежах. Зараз в замку проводять облаштувальні роботи, результатом яких буде відтворення середньовічної твердині в її первісному — українському — вигляді.