Г. Лонгфелло

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

   Лонгфелло Генрі Водсворт (27.02.1807, Портленд - 24.03.1882, Кембридж, Массачусетс) — американський поет.
Творчість Лонгфелло пов'язана з пізнім етапом розвитку романтизму в літературі США. Він відомий як творець знаменитої «Пісні про Гайавату» (1855), в якій оспіваний легендарний герой північноамериканських індіанців, а також як автор «Пісень про рабство» (1842), які пролунали протестом проти становища негрів у Сполучених Штатах.
Лонгфелло народився в сім'ї адвоката, його готували до юридичної кар'єри, але вже в коледжі він захопився вивченням нових європейських мов та поезією. Закінчивши курс 1825 p., він здійснив мандрівку у Європу, де провів три роки; повернувшись, почав викладати іноземні мови у тому самому коледжі (Бавдойн), у якому навчався. Лонгфелло слухав лекції в Геттінґенському університеті, побував у Італії, Іспанії, Франції, Англії, Голландії і Швейцарії. Близько двадцяти років (1835—1854) Л. був професором кафедри європейських мов Гарвардського університету і після цього повністю присвятив себе літературній творчості. Коло його науково-літературних зацікавлень широке та різноманітне. Він писав ліричні вірші, поеми, балади, дорожні нотатки; укладав поетичні антології, займався перекладами. У 70-х pp. підготував 31-томне видання віршів, присвячених природі різних країн «Вірші різних місцевостей» (1876—1879); до 20-го тому, відведеного для поезії народів тогочасної Росії, Лонгфелло включив пісні «їхав козак за Дунай» (перекладач невідомий), «На смерть Мартина Пушкаря», «Про козака Саву» (обидві в перекладі Тальві, 1850), «Про Свирговського» та «Думу про втечу трьох братів з неволі турецької з Азова» (два останні переклади передруковано з анонімної рецензії на збірку «Українські народні пісні» М. Максимовича (1834), опублікованої 1841 р. в англійському журналі «The Foreign Quarterly Review» — «Зарубіжний щоквартальний огляд»). Хоча в житті Лонгфелло були і трагічні події — передчасна смерть першої дружини та загибель другої під час пожежі у 1861 p., воно видається втіленням упорядкованості. Від початку і до кінця літературної діяльності поета із ним завжди сусідив успіх. Вже перша поетична збірка «Голоси ночі» (1839) зробила його відомим, і його слава зростала з виходом кожної нової збірки: «Балади й інші вірші» (1841), «Вежа у Брюґґе й інші вірші» (1845), «На березі моря та біля каміну»(1850) й ін.
   У своїх віршах Лонгфелло звертався і до недавнього минулого Америки, і до життя перших поселенців.
   Гуманістичним співчуттям до пригноблених пронизані «Пісні про рабство»; в них — галерея образів невільників, людська гідність яких зневажена білими хазяями. Лонгфелло створив картини життя і праці негрів-рабів: перевезення рабів у трюмах, продаж їх на невільницьких ринках, виснажлива праця на плантаціях, жорстокі знущання.
   У 1855 р. Лонгфелло завершив працю над найвизначнішим твором свого життя «Піснею про Гайавату». Ця епічна поема створена на основі пам'яток індіанського фольклору. Поет зібрав та опрацював пісні й легенди, які побутували серед північноамериканських індіанців і розповідали про життя, подвиги, боротьбу народного героя — легендарного звитяжця Гайавату. Ідеться про «його дивне народження» і про «його велике життя» —

Як він жив і як молився,

Як він з сили вибивався,

Як за свій народ боровся,

За його щасливу долю.

(Пер. О. Олеся)
   Гайавата — особа історична. Він жив у XV ст., походив із племені ірокезів, став одним із вождів індіанського народу. У фольклорі Гайавата наділений рисами казкового героя. І в інтерпретації Лонгфелло історія Гайавати стає поетичною легендою, чарівною казкою, в якій фантастична вигадка переплітається з народною мудрістю. Герой поеми — істота незвичайна, наділена казковою силою, надзвичайним розумом і відвагою. Всі свої сили він віддає на благо людей. Це образ справжнього народного героя.
   Гайавата навчає індіанців майстерності полювання і землеробства, він винаходить писемність, відкриває таємниці мистецтва лікування. Він пізнає таємниці природи, розуміє голоси тварин і птахів, вміє слухати шум вітру, плескіт ріки. У поемі створені прекрасні картини природи Північної Америки, описано побут індіанських племен, показано побут їхнього життя. Достеменність опису одягу, зброї, прикрас поєднується зі сміливим польотом фантазії. Образи героїв поетичні: відважний і ніжний Чайбайабос, простодушний і сміливий Квазінд, струнка та гнучка Венона, прекрасна Нокоміс. Усі вони — енергійні та відважні люди, котрі мріють про щастя і діяльно прагнуть до нього. У заключній частині поеми Гайавата закликає одноплемінників жити в дружбі з білими і прислухатися до їхніх мудрих порад. Фінал пронизаний настроями всепрощення.
   Перший український переклад творів Лонгфелло належить М. Павлику (вірш «Сон невільника», 1873). «Пісню про Гайавату» вперше переклав О. Олесь («Літературно-науковий вістник», 1912, т. 58-60). У різні часи твори Лонгфелло перекладали Олена Пчілка, П. Грабовський, Панас Мирний, С. Куликівна, Микола Зеров, Л. Мосендз, Г. Кочур, Н. Забіла, М. Пилинський, М. Гаско, В. Мисик, К. Шмиговський, К. Шарандак, Д. Павличко. Уривки з «Пісні про Гайавату» переклав М. Мандрика (надруковані в його збірці «Золота осінь» — Вінніпег, 1958). 1965 р. у Вінніпезі опубліковано «Заспів» та чотири розділи «Пісні про Гайавату» в українському перекладі О. Соловей з післямовою К. Филипович Т.В. Лонгфелло — літературний піонер своєї доби». Творчість Лонгфелло, зокрема «Пісню про Гайавату», дуже високо цінував Микола Хвильовий (згадував про цей твір у романі «Вальдшнепи»).