Архів документів / Письменники-ювіляри / Письменники-ювіляри 2016 / Є. П. Гребінка
.jpg)
Серед українських письменників, з іменами яких пов’язаний новий етап у розвитку національної культури, одне з почесних місць належить Євгену Гребінці.
Народився Євген Павлович Гребінка 2 лютого 1812 року в сім’ї поміщика - відставного гусарського офіцера - на хуторі Убіжище на Полтавщині. Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних вчителів. Вже тоді у нього виявилась пристрасть до читання і старанність до занять.
Влітку 1821 року Гребінка їде з батьком до Ніжина і складає екзамени до гімназії вищих наук. У гімназії існував літературний гурток, в якому Євген Гребінка пробував своє перо. Роки перебування в Ніжинській гімназії не були для нього марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін виніс любов до літератури і пристрасну жагу до творчості. В 1831 році Гребінка закінчив гімназію і вступив на військову службу, але наприкінці 1831 року вийшов у відставку. В цей час він повертається додому.
Невдоволений нудним життям глухого провінційного хутора і окрилений першими літературними успіхами, Гребінка поривається в столицю, в далекий і принадний Петербург.
Приїхавши до Петербургу він влаштовується на службу чиновником комісії духовних училищ і водночас вчителює в ряді столичних навчальних закладів. З листопада 1838 року він залишає цю посаду і до кінця життя перебуває лише на викладацькій роботі: читає російську мову та словесність.
У Петербурзі Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, активно співробітничає в журналах та альманахах, знайомиться з Шевченком, який значно вплинув на його творчість. Протягом життя Євген Гребінка написав понад 40 повістей, романів, оповідань і байок, які умовно можна поділити на кілька тематичних циклів: показ окремих сторін українського життя, побут і звичаї чиновництва, поміщицька сваволя та пригнічення кріпаків. Перше видання творів письменника «Малороссийские приказки» вийшло в 1834 р. Збірка мала значний успіх і вже в 1836 році вийшла другим виданням.
В останні роки життя письменник почав готувати до видання зібрання своїх творів у восьми томах. У 1847 році з’явились друком перші чотири томи, в 1848 році - ще чотири. Але повністю здійснити свій задум письменникові не вдалося. 15 грудня 1848 року у Петербурзі після тяжкої тривалої хвороби (туберкульозу) у розквіті творчих сил Гребінка помер. Тіло його було перевезено в Україну і поховано в Мар’янівці поблизу рідного хутора.
Народився Євген Павлович Гребінка 2 лютого 1812 року в сім’ї поміщика - відставного гусарського офіцера - на хуторі Убіжище на Полтавщині. Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних вчителів. Вже тоді у нього виявилась пристрасть до читання і старанність до занять.
Влітку 1821 року Гребінка їде з батьком до Ніжина і складає екзамени до гімназії вищих наук. У гімназії існував літературний гурток, в якому Євген Гребінка пробував своє перо. Роки перебування в Ніжинській гімназії не були для нього марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін виніс любов до літератури і пристрасну жагу до творчості. В 1831 році Гребінка закінчив гімназію і вступив на військову службу, але наприкінці 1831 року вийшов у відставку. В цей час він повертається додому.
Невдоволений нудним життям глухого провінційного хутора і окрилений першими літературними успіхами, Гребінка поривається в столицю, в далекий і принадний Петербург.
Приїхавши до Петербургу він влаштовується на службу чиновником комісії духовних училищ і водночас вчителює в ряді столичних навчальних закладів. З листопада 1838 року він залишає цю посаду і до кінця життя перебуває лише на викладацькій роботі: читає російську мову та словесність.
У Петербурзі Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, активно співробітничає в журналах та альманахах, знайомиться з Шевченком, який значно вплинув на його творчість. Протягом життя Євген Гребінка написав понад 40 повістей, романів, оповідань і байок, які умовно можна поділити на кілька тематичних циклів: показ окремих сторін українського життя, побут і звичаї чиновництва, поміщицька сваволя та пригнічення кріпаків. Перше видання творів письменника «Малороссийские приказки» вийшло в 1834 р. Збірка мала значний успіх і вже в 1836 році вийшла другим виданням.
В останні роки життя письменник почав готувати до видання зібрання своїх творів у восьми томах. У 1847 році з’явились друком перші чотири томи, в 1848 році - ще чотири. Але повністю здійснити свій задум письменникові не вдалося. 15 грудня 1848 року у Петербурзі після тяжкої тривалої хвороби (туберкульозу) у розквіті творчих сил Гребінка помер. Тіло його було перевезено в Україну і поховано в Мар’янівці поблизу рідного хутора.
***
Найвизначніше місце в поетичній спадщині Євгена Гребінки посідають байки.
.jpg)
Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість. Майже у всіх його байках хижакам і гнобителям так чи інакше протиставляється звичайний трудівник, який є уособленням людяності, працьовитості, моральної переваги.
У найкращих своїх байках - «Ведмежий суд», «Рибалка», «Ячмінь», «Віл» Гребінка правдиво відтворював тяжку долю людини-трудівника, шахрайство судових чиновників, хижацтво повітової адміністрації. Показовою щодо цього є байка «Ведмежий суд». В цій байці розкрита яскрава картина судового свавілля - від повної беззахисності невинного підсудного і аж до типового факту доносу. Викриваючи продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки наказують простого трудівника, уособленого в образі Вола. В своїх діях судді керувалися передусім принципом особистої зацікавленності. Навряд чи вони стали б судити Вола лише тому, що Лисичка подала наклепницьку заяву, до того ж нічого не обіцяючи їм. Трагедія неззахисного Вола не в тому, що він «їв сіно, сіль...», а в тому, що «ситненький був». Судді бачили перед собою добру поживу і не бажали упустити її. Ось у чому, виявляється, криється справжня причина того, що вони засідали «трохи не цілі сутки» і в таких муках «народжували» кривавий присуд Волові. Таким чином, горе-судді у байці «Ведмежий суд» самі є найпершими і найбільшими порушниками того, що відповідає правовій основі життя.
Про існуючу соціальну несправедливість говорить Гребінка і у байці «Ячмінь». Ця байка написана у формі розмови батька з сином. Письменник засуджує неробство панівних верств суспільства, протиставляючи їм простих працьовитих селян. Автор вдається до оригінальної алегоричної паралелі, порівнюючи людей з колосками ячменю. Одні з них зовсім пусті, ростуть на ниві даром - це пани-дармоїди, інші схились униз, їх гне зерно - це прості трударі, які змушені були бідувати, покірливо підкорятися панам, які нещадно грабували їх.
Протилежність інтересів трудового народу інтересам багатіїв показана в байці «Будяк та коноплиночка». У центрі розповіді - безправність простого люду і зажерливість, сваволя гнобителів. В образі колючого будяка уособлено типового хижака, який в степу у беззахисної коноплиночки всю землю «з під корінця зібрав». У цій байці Гребінка виступає проти неробства. Симпатії письменника на боці скривджених, скромних, чесних і працьовитих людей з народу.
Розвинувши в своїх байках народно-сатиричні традиції, Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури. Вся його літературна спадщина увійшла в скарбницю вітчизняної культури.
Про Євгена Гребінку
"Як байкописець Гребінка займає перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією. Він ішов шляхом, прокладеним у російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика". (Іван Франко).
"Увібравши народні традиції, творчо сприйнявши досвід Крилова, Сковороди, Гулака-Артемовського та інших попередників, прямуючи шляхом реалізму і народності, Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку нової української літератури та літературної мови". (С. Зубков, 1976).
Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість. Майже у всіх його байках хижакам і гнобителям так чи інакше протиставляється звичайний трудівник, який є уособленням людяності, працьовитості, моральної переваги.У найкращих своїх байках - «Ведмежий суд», «Рибалка», «Ячмінь», «Віл» Гребінка правдиво відтворював тяжку долю людини-трудівника, шахрайство судових чиновників, хижацтво повітової адміністрації. Показовою щодо цього є байка «Ведмежий суд». В цій байці розкрита яскрава картина судового свавілля - від повної беззахисності невинного підсудного і аж до типового факту доносу. Викриваючи продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки наказують простого трудівника, уособленого в образі Вола. В своїх діях судді керувалися передусім принципом особистої зацікавленності. Навряд чи вони стали б судити Вола лише тому, що Лисичка подала наклепницьку заяву, до того ж нічого не обіцяючи їм. Трагедія неззахисного Вола не в тому, що він «їв сіно, сіль...», а в тому, що «ситненький був». Судді бачили перед собою добру поживу і не бажали упустити її. Ось у чому, виявляється, криється справжня причина того, що вони засідали «трохи не цілі сутки» і в таких муках «народжували» кривавий присуд Волові. Таким чином, горе-судді у байці «Ведмежий суд» самі є найпершими і найбільшими порушниками того, що відповідає правовій основі життя.
Про існуючу соціальну несправедливість говорить Гребінка і у байці «Ячмінь». Ця байка написана у формі розмови батька з сином. Письменник засуджує неробство панівних верств суспільства, протиставляючи їм простих працьовитих селян. Автор вдається до оригінальної алегоричної паралелі, порівнюючи людей з колосками ячменю. Одні з них зовсім пусті, ростуть на ниві даром - це пани-дармоїди, інші схились униз, їх гне зерно - це прості трударі, які змушені були бідувати, покірливо підкорятися панам, які нещадно грабували їх.
Протилежність інтересів трудового народу інтересам багатіїв показана в байці «Будяк та коноплиночка». У центрі розповіді - безправність простого люду і зажерливість, сваволя гнобителів. В образі колючого будяка уособлено типового хижака, який в степу у беззахисної коноплиночки всю землю «з під корінця зібрав». У цій байці Гребінка виступає проти неробства. Симпатії письменника на боці скривджених, скромних, чесних і працьовитих людей з народу.
Розвинувши в своїх байках народно-сатиричні традиції, Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури. Вся його літературна спадщина увійшла в скарбницю вітчизняної культури.
Про Євгена Гребінку
"Як байкописець Гребінка займає перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією. Він ішов шляхом, прокладеним у російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського мужика". (Іван Франко).
"Увібравши народні традиції, творчо сприйнявши досвід Крилова, Сковороди, Гулака-Артемовського та інших попередників, прямуючи шляхом реалізму і народності, Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку нової української літератури та літературної мови". (С. Зубков, 1976).
