Бережанський замок

Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей

Бережанський замок іменований "східним Вавелем" вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Його зведено італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом. Досить солідна територія, що нині знаходиться в межах міського парку, обгороджена кам’яним муром.
Будівництво замку розпочав 1534 р. руський воєвода М. Сенявський. Первісний варіант споруди завершено у 1554 р. Вона мала п'ятикутне накреслення і фортифікаційно-нерегулярне планування; палацова частина органічно вписана у систему оборонних стін і низьких широких веж. Замковий комплекс був різноярусний, у ньому гармонійно поєднувалися обороноздатні можливості з естетикою житлових приміщень.
На відміну від інших твердинь, бережанський замок постав не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа. Цей замок створено не як військово-оборонну, а як оборонно-житлову споруду.
У 17 ст. у східній частині замку вибудовано палац, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем. По периметру замку йшли не оборонні мури, а житлові будинки, однак були і бойові вежі, три з яких збереглися до наших днів. До замку вела оздоблена кам'яною різьбою в'їздна брама з перекидним ланцюговим мостом.
Над його південною брамою було написано: “Вельможний пан Микола Сенявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554”. Замок мав форму п’ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір’я замку було влаштоване у формі італійського палаццо.
На замковому подвір’ї була побудована каплиця Святої Трійці в готичному стилі, яка служила родинною усипальницею роду Сенявських. У 1570 році замок був додатково розбудований і зміцнений. Цього ж року на північ від Старого міста за Лісницьким потоком закладено Нове Місто (воно було без привілею). У 1619-1622 роках навколо замкових валів були закладені додаткові бастіонні фортифікаційні укріплення. Було зведено чотири бастіони. В'їзд до замку влаштовано через равелін. Підступи до замкових укріплень були захищені водою.
В 1620 році татарські загони, що снували в околицях Бережан, навіть не наважились штурмувати міські укріплення.
Бережанський замок ще багато разів відбивав татарські набіги, у 1675 р. витримав облогу турецького війська. Двічі фортецю захоплювали: у 1648 р. її взяли штурмом козацькі загони під команд. М. Кривоноса, а у 1655 р. гарнізон капітулював перед шведською армією. У 1698 р. в замку побував польський король Август II, у 1707 р. – український гетьман І. Мазепа і російський цар Петро I.
Бережанський замок був резиденцією Сенявських до 1726 р. У 1726 р. він перейшов у власність родини Чарторийських, у 1778 р. - графського роду Любомирських, у 1816 р. - князів Потоцьких.
У замку зберігалась одна з найбагатших приватних колекцій монументального та станкового живопису. Колекція розміщувалась у 14 залах, покоях та бібліотеці. Стіни залів були розписані картинами на військові теми. На плафонах 2-х великих залів – батальні композиції, що відтворювали битви проти турків під Журавним (1676) і Віднем (1683). Великий зал прикрашали 48 портретів польських королів, у «віденському» залі знаходились портрети царя Петра І та королеви Ядвіги, в інших приміщеннях - портрети М. Сенявського, його дружини та нащадків, А Потоцького, інших коронованих гетьманів. Нині окремі твори з колекції Бережанського замку зберігаються у Львівській картинній галереї, Державному музеї українського образотворчого мистецтва та інших музеях України.
В 1600 році було почато будівництво Фарного костелу Різдва Діви Марії. У стіну костелу була вмурована плита, яка засвідчує що його заклав Адам-Єронім Сенявський. 31 серпня 1626 році костел було освячено.
У костелі була розміщена скульптурна галерея надгробних пам'ятників Сенявських. Пам'ятники розміщувалися у вівтарній частині, і всі вони були виконані за участі голландця Гайнріха Горста (Ендриха Сницаря). Невдовзі, по зведенні правої каплиці храму в ній була встановлена велична едикула Адаму Сенявському коштом його дружини Катерини. Вона пережила і чоловіка і своїх дітей: Миколая, Олександра і Прокопа. Їм всім вона також встановила пам'ятники, автором яких був Ян Пфістер зі Львова, який 26 років був одночасно і громадянином Бережан.
В 1920 році саркофаги Адама Єроніма Сенявського та трьох його синів Миколая, Прокопа й Олександра вивезено до Вавельського замку. Там вони знаходяться й понині.

Після завершення бойових дій під час Першої світової війни Бережанський замок справляв враження майже цілковитої руїни. Його власник Якуб Потоцький уже був не в змозі утримувати цей архітектурний комплекс за власний кошт. У 1921 р. Потоцькі вирішили передати замок, а разом із ним і костел, у державну казну. У 1925 році замок перейшов у власність Польської держави. У тому ж році було відремонтовано дах костелу. Консервуються замкові стіни, вивчаються костьольні підземелля, проводяться аматорські розкопки. Все це проводиться фактично під контролем командування 51 піхотного полку прикордонних стрільців, що дислокувався в Бережанах з грудня 1921 р. Військові підрозділи підтримують місто у належному стані, зокрема зберігаючи замок від подальших руйнувань. За останній вид діяльності у 1933 р. звання почесного громадянина Бережан було надано полковнику 51 піхотного полку Станіславу Бідацькому. Військове командування передбачало відновлення замку в своєму стані на 1775 рік. Але коштів бракувало.
З 1999 року Бережанський замок віднесено до переліку архітектурних об’єктів України, що підлягають відновленню. Але реальних дій поки-що не помітно.

Замковий костел

Композиційним центром замкового комплексу був костьол Святої Трійці з двома каплицями, який став родовою усипальницею Сенявських.
Так писав Б. Лепкий: ”…на замку прегарна, з тесаного каменю каплиця, з дорогоцінними пам’ятниками та саркофагами Сенявських…”.
Костел споруджено у 1554 році на замковому дворі, в південно–західній його частині. Стильовий еклектицизм залишив сліди і на ньому – як наслідки частих перебудов. З 1619 року після смерті Адама Єронима Сенявського, його дружина будує одну бокову каплицю, в якій влаштовано саркофаг Адама Єронима та, пізніше, саркофаги його синів Миколи, Олександра, Прокопа. Ці саркофаги виконані відомими тогочасними різьб’ярами, відповідно голландцем та німцем за походженням, Генрихом Горстом та Яном Пфістером. В др. пол.XYII ст. добудовується з північно-східного боку костьолу ще одна каплиця. Весь цей культовий комплекс акумулює в собі суміш трьох архітектурних стилів – готика, ренесанс з елементами барокко. Ідентична стилістика прослідковується у внутрішньому оформленні костьолу та щодо розміщених у ньому скульптурних пам’яток.
У Першу світову війну костьол, як і замок, зазнали великих руйнувань. Реставраційні пропозиції С. Бідацького 1933 р. не були здійснені. Не дали результатів також реставраційні проекти 1980, 1989 і 1991 рр.
Доля будівлі органічно пов’язана з долею замку. Руйнація пам’ятки продовжується вже майже два століття. Спроби її реставрації не принесли бажаних результатів.
Сьогодні замковий комплекс – головна архітектурна пам’ятка Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани.