Архів документів / Письменники-ювіляри / Письменники-ювіляри 2016 / Є. І. Бохенська
Бохенська Євгенія Іванівна — українська письменниця, прозаїк, публіцист, педагог.
Народилася 3 січня 1867 року в селі Красносільці Тернопільського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) в сім’ї священика.
Педагогічна діяльність
Початкову школу закінчила в рідному селі. Потім навчалася в Тернопільській учительській семінарії, яку закінчила в 1884 році. Після закінчення педагогічної практики, з 1885 по 1944 роки працювала вчителькою: спочатку в рідному селі, а потім в інших місцях.
Майже шість десятиліть навчала вона сільських дітей, здобувши заслужену славу однієї з найкращих учительок Галичини. Одночасно з педагогічною роботою Є. Бохенська займалася й літературною діяльністю.
На формування світогляду й літературно-естетичних поглядів та переконань Є. Бохенської мав чималий вплив Іван Франко, з яким вона перебувала у творчих та дружніх взаєминах від середини 80-х років до кінця його життя.
Народилася 3 січня 1867 року в селі Красносільці Тернопільського воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) в сім’ї священика.
Педагогічна діяльність
Початкову школу закінчила в рідному селі. Потім навчалася в Тернопільській учительській семінарії, яку закінчила в 1884 році. Після закінчення педагогічної практики, з 1885 по 1944 роки працювала вчителькою: спочатку в рідному селі, а потім в інших місцях.
Майже шість десятиліть навчала вона сільських дітей, здобувши заслужену славу однієї з найкращих учительок Галичини. Одночасно з педагогічною роботою Є. Бохенська займалася й літературною діяльністю.
На формування світогляду й літературно-естетичних поглядів та переконань Є. Бохенської мав чималий вплив Іван Франко, з яким вона перебувала у творчих та дружніх взаєминах від середини 80-х років до кінця його життя.
Літературна діяльність
Друкуватися почала з 1884 року в журналі «Зоря», де були опубліковані вірші «Літа мої молоденькі» і «Пусти мене, мамцю», створені за фольклорними мотивами. У наступні роки побачили світ вірш «Дівчина і рутка», психологічні етюди із життя селян «Запомога» і учнівської молоді «Зі споминів семінаристки» та інші. Євгенії Бохенській належать також переспіви з творів польських поетів Адама Асника «Сонце і сирота» та Теофіла Ленартовича «Люби землю рідненьку».
Цікава праця Є. Бохенської «Спомин про Корнила Устияновича». Її сучасники твердили, що такі ж спогади письменниця готувала про І. Франка та В. Гнатюка. Бохенська мала також нагоду спілкуватися з Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Антоном Крушельницьким. Тобто вона мала про що розповідати людям у своїх творах.
Особливо тісними були зв’язки Є. Бохенської з В. Гнатюком. Вона пильно стежила за його науковою діяльністю, одержувала від нього книги, надсилала йому фольклорні, етнографічні та літературно-художні матеріали тощо.
Євгенія Бохенська залишила в спадок також записи пісенного фольклору, прислів’їв, приказок, загадок. На їх основі були створені перші вірші письменниці, у яких проступала її громадянська позиція. Для віршів, новел, оповідань Є. Бохенської характерний національний колорит. Глибокі знання з історії, культури, побуту, образність мислення авторки ставлять її твори в ряд читабельних.
На жаль, майже весь особистий архів письменниці пропав під час Другої світової війни.
Деяка частина її творчих рукописів зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника АН України.
Останні роки Є. Бохенська жила самітно, без сім’ї та близької родини в с. Голишеві Жидачівського району на Львівщині, де й померла 30 жовтня 1944 року.
Друкуватися почала з 1884 року в журналі «Зоря», де були опубліковані вірші «Літа мої молоденькі» і «Пусти мене, мамцю», створені за фольклорними мотивами. У наступні роки побачили світ вірш «Дівчина і рутка», психологічні етюди із життя селян «Запомога» і учнівської молоді «Зі споминів семінаристки» та інші. Євгенії Бохенській належать також переспіви з творів польських поетів Адама Асника «Сонце і сирота» та Теофіла Ленартовича «Люби землю рідненьку».
Цікава праця Є. Бохенської «Спомин про Корнила Устияновича». Її сучасники твердили, що такі ж спогади письменниця готувала про І. Франка та В. Гнатюка. Бохенська мала також нагоду спілкуватися з Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Антоном Крушельницьким. Тобто вона мала про що розповідати людям у своїх творах.
Особливо тісними були зв’язки Є. Бохенської з В. Гнатюком. Вона пильно стежила за його науковою діяльністю, одержувала від нього книги, надсилала йому фольклорні, етнографічні та літературно-художні матеріали тощо.
Євгенія Бохенська залишила в спадок також записи пісенного фольклору, прислів’їв, приказок, загадок. На їх основі були створені перші вірші письменниці, у яких проступала її громадянська позиція. Для віршів, новел, оповідань Є. Бохенської характерний національний колорит. Глибокі знання з історії, культури, побуту, образність мислення авторки ставлять її твори в ряд читабельних.
На жаль, майже весь особистий архів письменниці пропав під час Другої світової війни.
Деяка частина її творчих рукописів зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника АН України.
Останні роки Є. Бохенська жила самітно, без сім’ї та близької родини в с. Голишеві Жидачівського району на Львівщині, де й померла 30 жовтня 1944 року.
.jpg)
