Архів документів / Письменники-ювіляри / Письменники-ювіляри 2016 / І. О. Блажкевич
.jpg)
Народилася 9 жовтня 1886 р. в с. Денисів Козівського району у родині вчителя О. Бородієвича. Здобула освіту в Денисівській початковій і Тернопільській виділовій школах (1896—1900 рр.). Екстерном склала екзамени у Львівській учительській семінарії.
Згодом працювала народною вчителькою, вихователькою дитячих садків на Станіславщині (нині Івано-Франківська обл.).
Тут її застала Перша світова війна, про страхіття якої розповіла у неопублікованому щоденнику «Жінка на бойовій лінії».
Брала активну участь у таких громадських інституціях, як «Просвіта», «Рідна школа», «Жіноча громада».
Перші літературні спроби І. Блажкевич датуються 1908 р. Зокрема, «Грудка на могилу Марка Каганця», «Жертвам людської сваволі», «Над свіжою могилою», у яких змальовано жорстоку розправу австрійської адміністрації над українцями Галичини.
Свою пристрасну любов до рідної землі вона прагнула передати ді-тям, тому писала і публікувала для них цікаві твори. З 1920 р. пише І. Блажкевич в автобіографії: «Я всю свою діяльність віддала дітям. У Львівському видавництві «Світ дитини» вийшла низка моїх п’єс, збірок віршів, оповідань для дітей».
1922 року виходить її п’єса «Святий Миколай у 1920 році». Згодом, окрилена виходом першої своєї книжечки, І. Блажкевич випускає одну за другою п’єси для найменших, два твори, присвячених Т. Шевченку, «Тарас у дяка» і «Діло в честь Тараса» (1924), «Івасик-характерник» (1936), «Оповідання» (1937), «Мила книжечка», «Лис Микита», «Жарти Лиса Микити». У радянські роки вийшла збірка дитячих поезій «Подоляночка» (1958), «Дитячі любистки», «Прилетів лелека» (1971), «Хто посіяв промінь» (1976). Найбільш плідний період її творчої діяльності припадає на 20—30 роки XX ст. У цей час Іванна Блажкевич особливо активно підтримує творчі зв’язки з Уляною Кравченко, Ольгою Кобилянською, Костянтиною Малицькою, Тимотеєм Бордуляком, Оленою Кульчицькою, Павлом Думкою, Василем Стефаником, Осипом Вітошинським, Іриною Вільде.
У роки німецької окупації письменниця організувала в Денисові сільськогосподарську школу, ставши її директором, і сотні молодих українців Козівщини таким чином врятувала від вивозу на роботи в Німеччину.
Іванна Блажкевич була небажаною всім окупаційним владам. Лише у незалежній Україні у 1993 р. засновано літературно-мистецьку премію її імені.
Померла вона 2 березня 1977 р. в с. Денисів Козівського району, де й похована.
Згодом працювала народною вчителькою, вихователькою дитячих садків на Станіславщині (нині Івано-Франківська обл.).
Тут її застала Перша світова війна, про страхіття якої розповіла у неопублікованому щоденнику «Жінка на бойовій лінії».
Брала активну участь у таких громадських інституціях, як «Просвіта», «Рідна школа», «Жіноча громада».
Перші літературні спроби І. Блажкевич датуються 1908 р. Зокрема, «Грудка на могилу Марка Каганця», «Жертвам людської сваволі», «Над свіжою могилою», у яких змальовано жорстоку розправу австрійської адміністрації над українцями Галичини.
Свою пристрасну любов до рідної землі вона прагнула передати ді-тям, тому писала і публікувала для них цікаві твори. З 1920 р. пише І. Блажкевич в автобіографії: «Я всю свою діяльність віддала дітям. У Львівському видавництві «Світ дитини» вийшла низка моїх п’єс, збірок віршів, оповідань для дітей».
1922 року виходить її п’єса «Святий Миколай у 1920 році». Згодом, окрилена виходом першої своєї книжечки, І. Блажкевич випускає одну за другою п’єси для найменших, два твори, присвячених Т. Шевченку, «Тарас у дяка» і «Діло в честь Тараса» (1924), «Івасик-характерник» (1936), «Оповідання» (1937), «Мила книжечка», «Лис Микита», «Жарти Лиса Микити». У радянські роки вийшла збірка дитячих поезій «Подоляночка» (1958), «Дитячі любистки», «Прилетів лелека» (1971), «Хто посіяв промінь» (1976). Найбільш плідний період її творчої діяльності припадає на 20—30 роки XX ст. У цей час Іванна Блажкевич особливо активно підтримує творчі зв’язки з Уляною Кравченко, Ольгою Кобилянською, Костянтиною Малицькою, Тимотеєм Бордуляком, Оленою Кульчицькою, Павлом Думкою, Василем Стефаником, Осипом Вітошинським, Іриною Вільде.
У роки німецької окупації письменниця організувала в Денисові сільськогосподарську школу, ставши її директором, і сотні молодих українців Козівщини таким чином врятувала від вивозу на роботи в Німеччину.
Іванна Блажкевич була небажаною всім окупаційним владам. Лише у незалежній Україні у 1993 р. засновано літературно-мистецьку премію її імені.
Померла вона 2 березня 1977 р. в с. Денисів Козівського району, де й похована.
