Вітаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для дітей
      Вулиця знаходиться у центральній частині міста, на якій відчувається аура  давнього Тернополя, де й досі зберігся його зримий образ — кам'яниці оригінальної архітектури, що милують очі своїм оздобленням. Це вулиця Олени Кульчицької. Для корінних тернополян вона й досі Пасаж Адлера, хоча у 1948 році її перейменували чомусь у Комсомольську. Під час перейменувань початку  1990-х ця затишна вуличка названа іменем художниці і педагога, уродженки Бережан Олени Кульчицької (1877-1967 р.).

    
     Плідна праця мисткині відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1967 р.), а в 1956 році вона удостоєна звання народного художника УРСР. Працювала ця велика художниця у галузі станкової графіки, книжкової ілюстрації, живопису та декоративно-ужиткового мистецтва. Популярністю користувалися створені нею килими, емалі.
    Навчалася Олена Кульчицька у студіях відомих львівських художників Р. Братковського та С. Качора-Батовського, у художньо-промисловій школі у Відні. У 1908-1938 роках викладала малювання у школах Львова та Перемишля, а в 1945-1951 роках — в Українському поліграфічному інституті у Львові (тепер Українська академія друкарства). У її творчій спадщині понад чотири тисячі творів. З 1909 року художниця — учасниця виставок у Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Празі, Римі, Торонто, Чикаго, Гельсінкі, Києві, Москві. 
   Твори художниці зберігаються у багатьох музеях України, в тому числі і в Тернополі. У 1971 році у Львові відкрився художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. Крім вулиці у Тернополі, її іменем названо також вулицю у Бережанах, на якій встановлено меморіальну таблицю.

    Біографія тодішнього міського "новобуду" започаткована у кінці XIX століття. Тоді удатний купець Ігнатій Адлєр — власник аптекарського магазину і складу, а згодом й готелю, радний міської ради — почав розпарцельовувати тут землю, що була його власністю. І на місці старих хатин почали виростати нові гарні кам'яниці. Саме тоді заможний тернополянин звів будинок із аркою, що з'єднувала нову вулицю із сучасною Коперника (тоді Стрілецькою Середньою). Так появилося найменування Пасаж Адлєра.
Будинки, що й досі височіють на цій давній вуличці, зберегли характерні риси зодчества кінця XIX століття. Крім оригінального ліплення, тут збереглися елементи кованого оздоблення й тогочасна плитка. Про вік кам'яниць нагадують круті гвинтові сходи. Документи засвідчують, що в тодішній міський "новобуд" органічно вписалися й більш давні будівлі (сучасний №4). Це кам'яниця, що дійшла до сьогодення у зміненому вигляді, датується кінцем 60-х років XIX століття.
   
    Спочатку це була двоповерхова споруда, а згодом її вирізнив суцільний ряд великих вікон. Це була ознака "фотографії кабінетової". Тут на фоні декорацій робили фотопортрети, родинні та шлюбні світлини. Відтак вони наклеювалися на картонну основу — паспарту, де зазначалося, як правило, ім'я власника фотосалону, адреса та де зберігається кліше. Цікаво, що тогочасні тернопільські кліше зберігалися аж у Відні.
     Із Пасажем Адлєра пов'язана доля відомого тернопільського фотографа Брунона Калішевського, світлини якого можна й досі побачити у родинних альбомах тернополян. На звороті паспарту його фото зображено будинок, де містився салон. Тут також напис польською мовою "Художнє фотоательє. Брунон Калішевський — Тернопіль, Пасаж Адлєра, власний будинок". Крім портретів і сімейних світлин у цього фотомайстра є серія світлин тернопільських костелів. Запам'ятався він, повстанець 1863 року, тернополянам тим, що пересувався на дерев'яному протезі. 
Історія Тернополя зафіксована об'єктивами Вольфа, Вільгельма та Леопольда Ляубів. 
       У новітніх будівлях Пасажу Адлєра на перших поверхах містилися різні крамниці, майстерні, перукарні. Серед майстерень виділялися кравецькі. Цікавий штрих у біографії цієї вулиці — у 1908 році на розі Міцкевича і Пасажу Адлєра відкрився фотопластікон — передвісник кінозалу. У будинку №6, який не зберігся (на цьому місці збудовано облшляхбуд) діяла редакція тернопільської газети Glos polski, б'юро посередництва купівлі і продажу нерухомого майна Яна Грошека та друкарня Леона Вербіцького.
      З цією вулицею пов'язана також діяльність "каси хорих" — інституції, яка здійснювала як медичне, так і соціальне забезпечення працюючих. З цією метою відраховувався певний процент для медичного обслуговування та соціального забезпечення у випадку хвороби чи нещасного випадку. З Пасажем діяльність цієї установи пов'язана із 1912 року, коли тут закупили приміщення "каси хорих". А взагалі ця інституція почала діяти у Тернополі із 1889-го, У 1927 році тут виділили місце для консультації матері і дитини. Багатолітнім директором цієї установи був Рудольф Строубель, а головним лікарем українець Богдан Свистун — знаний у місті як спеціаліст високого класу. У 1920 році було прийнято статут "каси хорих", який визначав параметри її діяльності. На жаль, у час Другої світової війни документація цієї установи згоріла. А в цьому будинку тепер працює медична частина УВС. Пролетіли роки, багато що змінилося і зникло з лиця міста. А й нині вулиця Олени Кульчицької нагадує про минуле Тернополя як його свідок і хранитель.