Головна сторінка Карта сайту Бібліотекар Написати листа
Запрошуємо усіх бажаючих відвідати "Kinect - майданчик" для інтерактивних розваг. Чекаємо Вас: неділя з 14:00 до 16:00, понеділок, четвер, п\'ятниця з 15:00 до 17:00 год.
Письменники-ювіляри 2014 » M. М. Носов
 
    Є книги про дітей і для дітей. Ці жанри схожі, але є істотна різниця: книги про дітей можуть бути досить цікавими, але все написано без розуміння сутності дитини. Інша справа — книги для дітей. Герої на їх сторінках — живі і справжні. Пригоди, які з ними трапляються, — надзвичайні. Чудовиська (якщо це казка) — страшні, а чарівники — всемогутні. Саме таким критеріям відповідають твори Миколи Миколайовича Носова.
   Його книги виховали не одне покоління хлопчиків і дівчаток. Напевно, майже кожен знайомий з героями Носова: паливодами, непосидами, фантазерами, які завжди потрапляють у смішні й найнеймовірніші ситуації. А казковий Незнайко і його друзі-коротунчики із Квіткового міста стали улюбленими героями в усьому світі. Адже оповідання й повісті М. Носова не лише перекладалися майже 100 іноземними мовами. За їх сюжетами створено багато мультиплікаційних і художніх фільмів. Один з них, а саме мультфільм «Незнайко на Місяці», у 1997 р. завоював Гран-прі на престижному кінофестивалі в Каннах.
    Народився Микола Носов 23 листопада 1908 року в Києві, але зростав в містечку поблизу Києва — Ірпені. Батько був актором естради й кінематографа, мати — натура тонка, чуйна, рукодільниця й співуха — виховувала чотирьох дітей.
   Шкільні роки Носова випали на один з найтяжчих періодів історії — Першу світову, а потім і громадянську війни. Родині Миколи довелося пережити скруту сповна: і нестачу продуктів, і відсутність тепла й електрики холодною зимою, і хвороби: вся родина перехворіла тифом; на щастя, ніхто не вмер. Микола згадував, що коли він нарешті видужав (чомусь він хворів довше за всіх), його мати плакала від радості, що всі залишилися живі.
   Після закінчення громадянської війни Микола зненацька захопився хімією і мріяв про хімічний факультет Київського політехнічного інституту. Однак, працюючи на Ірпінському цегельному заводі і одночасно навчаючись у вечірній профшколі, він раптом передумав і вступив до Київського художнього інституту. Незадовго до цього він всерйоз захопився фотографією, а потім і кінематографом. Це й вплинуло на його подальший вибір професії. У 1929 р. Микола перевівся в Московський інститут кінематографії й до 1951 р. працював постановником і режисером мультиплікаційних, наукових і навчальних фільмів. Після зйомки в 1943 р. декількох навчальних фільмів для Червоної Армії він був визнаний гідним високої нагороди — ордена Червоної Зірки.
   Можливо, хтось, прочитавши це, поставить логічне запитання: а як же вийшло, що Микола Носов все-таки став відомим нам не як хімік, фотограф або кінорежисер, а саме як дитячий письменник? За його словами, у літературу він прийшов зовсім випадково. У нього народився син, і, коли той підріс, він почав розповідати йому різні смішні історії, придумуючи їх на ходу. У якийсь момент Микола зрозумів, що їх потрібно записати — із усього цього могло вийти щось цікаве. З часом письменник визнав, що писати для дітей є найкращим заняттям, яке вимагає не лише літературних знань, але й знання психології дітей, а головне — любові до них і найтеплішої поваги. Це відчувається в кожній його розповіді й кожній повісті. При всій зовнішній комедійності — а твори Миколи Носова ще й надзвичайно дотепні, він показує, що діти — це, насамперед, особистості; його герої — хлопчаки й дівчатка, живі та справжні, не зламані життям, не кривляки, з нормальним, здоровим сприйняттям реальності.
   Найперше оповідання «Витівники» було опубліковане в 1938 р. У наступні роки автор став писати для всесоюзних періодичних дитячих видань, таких, як: «Костер», «Мурзилка», «Піонерська правда». Саме там уперше були надруковані улюблена всіма «Весела сімейка» про те, як нерозлучні друзі Мишко і Коля задумали змайструвати інкубатор і вивести курчат, та «Мишкова каша», в якій ці ж друзі намагаються зварити собі на вечерю кашу, а та, капость така, лізе й лізе з каструлі. Там же побачили світ «Телефон», де Мишко і Коля купують собі практично справжні телефонні апарати, а потім псують і ламають їх, причому винятково з дослідницьких цілей: дуже вже хотілося їм подивитися, як вони влаштовані; а також «Щоденник Миколи Синіцина» — про школярів, що стали бджолярами.
   Однією із найвдаліших у творчості М. Носова вважають повість «Вітя Малєєв в школі і вдома». Не дивлячись на досить звичайний вихідний матеріал (піонерські збори, шкільні уроки, розмови вчителів з учнями), у ній надзвичайно реалістично описано щоденне життя хлопчаків, причому зроблено це настільки цікаво й природно, що будь-який читач упізнає в них себе. І це не дивно. Адже дуже багато сюжетів Микола Носов не вигадував, а брав з життя, спілкуючись із сином і його приятелями, знаходячи всюди: на вулиці, у гостях, у школах, куди його запрошували на творчі зустрічі ...
    А хто не сміявся над «Живим капелюхом» й «Бобіком в гостях у Барбоса»? Тварини в оповіданнях Носова теж ставали добрими і жартівливими персонажами. Дивно, але сучасники Миколи Носова розповідають, що сам письменник був досить стриманим, мовчазним і навіть замкнутим. Невисокий на зріст, з тихим глухуватим голосом, із спостережливим і живим поглядом, він посміхався частіше лише очима. Напевно, саме завдяки своїй спостережливості й небагатослівності письменник міг створювати з підглянутого в житті такі смішні й зрозумілі кожному історії. Для кращого засвоєння дітьми оповідань Миколи Носова радимо для читачів-учнів 5-6 класів провести вікторину «Подорож у Сонячне місто Миколи Носова» (Додаток № 2) та бліцтурнір «Калейдоскоп оповідань» (Додаток № 3), для розробки яких були використані твори письменника.
На початку 50-х рр. прийшов час «Незнайка». Усього про Незнайку і його друзів-коротунчиків вийшло три книги: «Пригоди Незнайка і його друзів» (1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1965). В них ніяк не пояснюється походження цього забавного народу — коротунчиків, не позначено місце їхнього перебування (хто знає, у якому вимірі перебувають Квіткове, Зелене й Сонячне міста?), і не відомо ні їхній точний вік, ні їхня тривалість життя. Проте у цей придуманий світ відразу ж починаєш вірити. За своєю суттю Незнайко та інші персонажі — діти, які впевнені, що будуть жити вічно, а будь-яка складна ситуація в житті неодмінно розв’яжеться, й усе закінчиться добре. Це взагалі головний принцип дитячого мистецтва — обов’язковий «хеппі-енд». Незнайко, Гвинтик і Шпунтик, Пончик і Сиропчик, Пілюлькин, Знайко й Гусля та й інші персонажі — всі вони змушують читача повірити у своє існування, тому що живуть «по правді», по-справжньому, мислять і поводяться, як справжні діти.
   Головний герой, Незнайко — типовий непосида, хвалько й фантазер через свою невгамовну енергію й цікавість постійно потрапляє в безглузді ситуації, з яких його (знову ж, за законом жанру!) виручають всі друзі. Життя у Квітковому, Зеленому й Сонячному містах — справедливе й природне з дитячої точки зору: ніхто не зазіхає на волю іншого; якщо з друзями трапилася неприємність, всі приходять на порятунок; немає ані бідних, ані багатих — усі рівні, і навіть товарно-грошові відносини, як такі, відсутні. Для читачів-учнів 1-4 класів пропонуємо організувати та про-вести літературний конкурс за трилогією «Пригоди Незнайка і його друзів» (Додаток № 1), який дасть змогу дітям ще раз побувати у Квітковому, Зеленому й Сонячному містах, а також на Місяці.
   Сучасна міжнародна класифікація літературних героїв тільки Незнайка Миколи Носова й Чебурашку Едуарда Успенського з їхнім оточенням відносить до оригінальних персонажів авторських казок, інші вважаються запозиченими з народного фольклору або світової літератури. Добрі, допитливі, чарівні герої книг М. Носова втілюють вічну мрію людства про справедливий устрій світу, актуальну за всіх часів і для будь-яких суспільних формацій.
    Микола Носов написав досить багато оповідань і казок для дітей. Знання їх дітьми можна перевірити в ході проведення для читачів-учнів 5-6 класів вікторини «Подорож у Сонячне місто Миколи Носова» (Додаток №2) та бліцтурніру «Калейдоскоп оповідань» (Додаток №3). Але і дотепер не всі знають, що в нього є декілька творів, адресованих дорослішій аудиторії. Насамперед, це, звичайно, «Повість про мого друга Ігоря», автобіографічна повість «Таємниця на дні колодязя» і цикли фейлетонів «Іронічні гуморески».
    Йде час, однак персонажі, вигадані М.Носовим, не старіють. Вони вже пройшли перевірку часом, і на них виросло й виросте ще не одне покоління людей. Шкода тільки, що письменникові не вистачило часу перенести на папір усе, що він міг би ще написати. 26 липня 1976 р. він помер у Москві.
    Книги М. Носова ілюстрували різні художники: І. Семенов, М. Вальк, Д. Бісті, Є. Афанасьєва, А. Лаптєв, А. Канівський, В. Горяєв та ін. Художник В. Горяєв, звертаючись до дітей і педагогів, не раз повторював думку про те, що художня творчість вимагає натхнення. «Його поява не завжди відразу з’ясовна ... Але якщо у вас не пишеться, візьміть улюблену книгу. Намагайтеся відчути настрій автора ... От візьміть, наприклад, веселі розповіді Миколи Носова. Читайте для себе. Для задоволення. І ви відчуєте, що посміхаєтеся. На душі — таке приємне почуття зустрічі з добрими людьми». Для наочного ознайомлення з творами автора пропонуємо організувати книжкову виставку.
    У 1957 р. один авторитетний міжнародний журнал підрахував, які з російських письменників найчастіше перекладаються. Вийшов список, в якому третій, після М. Горького та О. Пушкіна, — дитячий письменник Микола Носов. Майже сорок років він віддав найблагороднішій справі — вихованню дівчаток й хлопчаків. Він довірив нам свою найголовнішу таємницю — веселі й розумні книги. Він володів «золотим ключиком» до дитячих сердець. Щастя — не в золоті, знайденому на дні старого колодязя. Таємниця в людині в умінні здобувати й цінувати знання, а головне, думати, жити чесно, трудитися, цінувати кожен день свого життя, не розтрачуючи себе на дрібниці.
     Микола Носов нічого не описував. Він розповідав. Пропонував читачеві свою, любов’ю зігріту аналітичну інформацію про свого героя і запрошував його намалювати, уявити, створити свою «суб’єктивну копію».
Письменник увів у дитячу літературу нового героя — наївного й розсудливого, бешкетного й допитливого непосиду, який постійно потрапляє у незвичайні, найчастіше комічні ситуації.
     Повага до праці, знань, професіоналізму, чесне й доброзичливе ставлення до людей — усі ці людські якості розкриваються у творах Носова з теплим, співчутливим гумором. Відкривайте будь-яку сторінку — без усмішки, а то й нестримного сміху читати неможливо. Проведіть дослід: запитайте кого-небудь із дорослих, чи читали вони книги М. Носова. У відповідь людина обов’язково усміхнеться й згадає смішний епізод з «Незнайка» або «Віті Малєєва», «Веселої сімейки» або казки «Бобік в гостях у Барбоса»... А оскільки «дорослих» книг Носов майже не писав, то і залишиться він у пам’яті читачів «чистокровним дитячим гумористом». Його невтомну працю відзначено високими урядовими нагородами: Державною премією РРФСР ім. Н.К. Крупської, Державною премією РРФСР.




odb.te.ua © 2004-2018
розробка: vlasne.info


Будь-яку інформацію Ви
зможете знайти за допомогою
Карти сайту
 

  Хороші казки для хороших малят

Ви можете залишити свої побажання
та зауваження у нашій
Приймальні бібліотекаря