Головна сторінка Карта сайту Бібліотекар Написати листа
Запрошуємо усіх бажаючих відвідати "Kinect - майданчик" для інтерактивних розваг. Чекаємо Вас: неділя з 14:00 до 16:00, понеділок, четвер, п\'ятниця з 15:00 до 17:00 год.
Письменники-ювіляри 2014 » А. Камю
 

   Альберт Камю (07.11.1913, Мондові, Алжир - 04.01.1960, Вільблевен, Франція) — французький письменник і філософ, лауреат Нобелівської премії 1957 р.
   Народився в сім'ї сільськогосподарського працівника Люсьєна Камю. Мати — Катрін Сантес, іспанка з походження. Коли Камю не виповнилося ще й року, від важкого поранення, отриманого в бою на Марні, помер батько. Мати Камю з двома дітьми переїхала в Алжир, де влаштувалася прибиральницею.
   У 1918 p. Камю віддали у початкову школу Белькура. Закінчивши її з відзнакою, він продовжив освіту в Алжирському ліцеї на стипендію, яку виклопотав для нього його шкільний учитель Луї Жермен. У ліцеї (1923—1932) Камю перечитав праці Ф. Ніцше, книги А. Жіда, М. Барреса, А. Мальро, М. Пруста, Ф. Достоєвського.
   У 1930 p. Камю захворів на туберкульоз, майже рік лежав у шпиталі, після чого повернувся у ліцей. 1931 р. у класі філософії Камю познайомився з молодим викладачем філософії та літератури Жаном Греньє, котрий справив величезний вплив на духовне становлення Камю і став згодом його наставником і другом. Завдяки Ж. Греньє Камю дізнався про ідеї релігійного екзистенціалізму, зацікавився філософією.
    Восени 1932 p. Камю вступив на філологічний факультет Алжирського університету, де наполегливо навчався, суміщаючи заняття в університеті з працею. Із захопленням вивчав праці С. К'єркегора, А. Шопенгауера, О. Шпенглера, Л. Шестова. У журналі «Південь» Камю опублікував невеликі замітки, написані за порадою Греньє: «Жан Ріктюс. Поет злиденності», «Про музику», «Філософія століття», есе «Марення», «Сумніви», «Спокуса брехні», «Побажання», «Повернення до самого себе». Перші замітки та есе Камю за всієї їхньої незрілості містять деякі важливі мотиви: анархічний бунт проти суспільних умовностей, втечу у світ мрій, приниження раціонального первня в мистецтві. Загалом твори Камю пронизані кризовим станом духу, характерним для значної частини європейської інтелігенції після Першої світової війни.
    Восени 1935 p. Камю вступив у алжирську секцію комуністичної партії Франції. Він розглядав комунізм як «перший крок, як аскезу, що готує ґрунт для більш духовної діяльності». За дорученням партії вів пропагандистську роботу серед мусульман.
   У 1936 p. Камю очолив Театр праці, де виступив як режисер, актор і автор. У театрі були поставлені п'єси за творами А. Жіда, А. Мальро, О. Пушкіна, Ф. Достоєвського.

   Етапним для Камю твором стала книга «Міф про Сізіфа»(1942), яка завершує перший період у творчості письменника. «Міф про Сізіфа» має підзаголовок: «Есе про абсурд». Проблеми абсурду та «верховного самогубства» як вираження людського бунту проти нього, стають центральними в цьому циклі. У «Міфі про Сізіфа» Камю дає означення абсурду: «Сам по собі світ просто не наділений розумом: це все, що можна про нього сказати. Але зіткнення цієї ірраціональності з відчайдушним бажанням ясності, поклик якої лунає в глибинах людської істоти, — ось що абсурдне. Абсурд залежить тією ж мірою від людини, якою і від світу».
    Проблемі метафізичного бунту присвячена п'єса Камю «Каліґула». Безпосереднім історичним джерелом сюжету є твір римського історика та письменника І ст. н. є. Светонія «Про життя дванадцяти цезарів». За свідченням Крістіан Ґалендо,»...1937 р. Камю читав «Калігулу» Светонія. Він був зачудований цією особистістю. Він постійно говорив про нього й головним чином його «грав».
   Роман «Чума» (1947) — найбільший серед прозових творів Камю. Після виходу у світ роман був відзначений премією критики. Французький критик Г. Пікон писав: «У цьому стрункому творі, такому погідному на позір, звучить багато різних голосів. У ньому уживаються одночасно абсурд і бунт, байдужість і пристрасть, холодність і захопленість, відстороненість і чуттєвість, відчуття вічного і миттєвого...»
   Одним із головних джерел роману є есе А. Арто «Театр і чума», у якому автор виступає апологетом сюрреалізму і вбачає завдання театру в тому, аби, руйнуючи позірну респектабельність суспільних законів, звільнити інстинкти, які зазвичай притлумлюються правилами людського співіснування.
    Трактування «чуми» в романі Камю набуває більш актуального і конкретно-історичного звучання. Як зазначав письменник, «очевидний зміст «Чуми» — боротьба європейського Опору проти фашизму». У романі присутній і прихований абстрактно-символічний пласт, який дозволяє тлумачити «Чуму» як роман-притчу про людське існування загалом. У «Чумі» Камю розвиває екзистенціалістські мотиви своїх попередніх творів: абсурдність буття, свободу людини, її вибір перед лицем смерті — і доходить висновку, що «є більше підстав захоплюватися людьми, аніж зневажати їх». Преса відгукнулася на вихід роману численними статтями та рецензіями (статті Р. Кана, Г. Пікона, К. Руа).
   «Чума» — хроніка чумного року в невеликому загумінковому містечку Орані на узбережжі Середземного моря. «Чума» позбавлена поетичної, ліричної інтонації, яка іноді проривається в «Сторонньому»(напр., у пейзажах). Оповідна манера в «Чумі» зорієнтована на достовірність документального свідчення, на скрупульозність, точність протокольного запису. У центрі роману — не доля індивідуума, а «колективна історія», трагедія суспільства. Конфлікт набуває метафізичного характеру: це не зіткнення окремих особистостей, воль, характерів чи суспільних груп, а зустріч людства з безособовою та грізною чумою, певним абсолютним злом. У «Чумі» К. жанром і художньою структурою роману задає певну багаторівневість його прочитання. «Чума» — це і розповідь про фашистське нашестя, подана в алегоричній формі, але водночас це й міф про споконвічну долю людини.
   Центральна постать роману — лікар Рійє у «межовій ситуації» здійснює свій вибір: зло непереможне, але Рійє, як і Сізіф, продовжує робити свою справу — лікувати стражденних, втішати їх і підтримувати. Рійє — не герой, але він вірний самому собі, в екстремальних умовах він зберігає людську гідність і відповідальність перед своєю совістю.
    У 1957 р. Камю став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Премія була присуджена письменникові «за його значну літературну діяльність, яка з надзвичайною проникливістю висвітлила проблеми людської совісті в нашу епоху». Виступаючи з нагоди вручення йому Нобелівської премії з промовою, що отримала назву «Шведської промови» («Discours de Suede», 1958), Камю виклав основні засади своєї естетики. Він покладає на митця відповідальність за все, що відбувається навколо. Камю зауважує зростаючу роль мистецтва та митця в сучасному світі, а призначення мистецтва вбачає у «запереченні брехні та спротиві гніту».
    У 1959 p. Камю здійснив інсценізацію «Бісів» Ф. Достоєвського, а незабаром загинув у автомобільній катастрофі (4 січня 1960 р.). Ф. Моріак, говорячи про місце Камю в сучасній культурі, зазначав: «Молода людина жадає моральних напучувань... І заслуга Камю полягає саме в тому, що він задовольняє цю потребу».
    В Україні окремі твори Камю переклали Ю. Клен, А. Кущ (А. Перепада), П. Таращук, М. Тютюнник, О. Черній, О. Соловей.





odb.te.ua © 2004-2018
розробка: vlasne.info


Будь-яку інформацію Ви
зможете знайти за допомогою
Карти сайту
 

  Хороші казки для хороших малят

Ви можете залишити свої побажання
та зауваження у нашій
Приймальні бібліотекаря