Головна сторінка Карта сайту Бібліотекар Написати листа
Запрошуємо усіх бажаючих відвідати "Kinect - майданчик" для інтерактивних розваг. Чекаємо Вас: неділя з 14:00 до 16:00, понеділок, четвер, п\'ятниця з 15:00 до 17:00 год.
Письменники-ювіляри 2014 » В. Гюго
 

   Віктор-Марі Гюґо народився 26 лютого 1802, в м. Безансон, у Франції і помер 22 травня 1885, в Парижі — французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч. Член Французької академії (1841).
   Творчість Гюґо дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи.
   Віктор Гюґо вклав значний внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму у французькій літературі. Він також дозволив багатьом поколінням розвинути думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті завдяки численним зобов'язанням прирікає його на вигнання.
    У період, що передував революції 1848, Гюґо майже повністю закинув художню творчість і активізувався як політичний діяч. Він став переконаним республіканцем і після 1848 брав активну участь у боротьбі за збереження і зміцнення республіканського ладу.
    Його дитинство минуло в Парижі. Часті перебування в Неаполі та Іспанії внаслідок військових призначень батька позначається на його ранньому віці. У 1811 р. він з своїм братом Євгеном вчиться в релігійному закладі Мадрида, Коледжі для Дворян. В 1813 р. він оселяється в Парижі з матір'ю, яка розлучилася з його батьком. В липні 1816-го, у віці 14-ти років, Віктор пише у своєму щоденнику: "Я хочу бути Шатобріаном або ніким." Його покликання є раннім, а амбіції - величезні. Ми не знаємо багато з його починань, тому що автор спалив свої перші 10 шкільних зошитів.
    В 1817 р. він бере участь у конкурсі літературної академії в Тулузі. Через два роки він стає лауреатом цієї академії. В 1819 р. він одержує Золоту лілію за "Оду" на честь встановлення статуї Генріха IV і в 1820 р. одержує Гвоздику як заохочувальний приз за іншу оду: "Мойсей на Нілі".
    Перша збірка молодого поета «Оди й різні вірші» (1822) здобула схвалення короля Людовика XVIII: Віктор Гюго був нагороджений щорічною рентою в 1200 франків, що дозволило йому одружитися з Адель. У 1823 він видав свій другий роман «Ган ісландець», написаний в руслі «готичної» традиції. Це означало зближення з романтизмом, що відбилося і в літературних зв'язках: друзями Гюго стали Альфред де Віньї, Шарль Нодье, Еміль Дешан і Альфонс де Ламартін. Незабаром вони утворили групу Сенакль при журналі «Мюз франсез», який мав яскраво виражену романтичну спрямованість. Особливо теплими були стосунки між Гюго і Шарлем Сент-Бевом, що опублікував у ще одному романтичному виданні - журналі «Глоб» - хвалебну рецензію на «Оди і балади» (1826).
    У 1827 Віктор Гюго випустив п'єсу «Кромвель», яка виявилася дуже довгою для постановки на сцені, проте її знамените «Передмова» стало кульмінацією всіх кипілих суперечок у Франції про принципи драматичного мистецтва. Віддавши захоплену хвалу шекспірівського театру, Гюго обрушився на класицистські єдності часу, місця і дії, виступив на захист поєднання піднесеного з гротеском і висунув вимогу використовувати більш гнучку систему віршування, відмовившись від олександрійського дванадцятисложника. Цей маніфест романтичної драматургії у Франції, а також пройнята гуманістичними ідеями повість «Останній день засудженого» (1829) і поетична збірка «Східні мотиви» (1829) принесли Гюго величезну славу.
      Період з 1829 по 1843 рік виявився для Гюго надзвичайно продуктивним. У 1829 з'явилася п'єса «Маріон Делорм», заборонена цензурою через невтішне зображення Людовика XIII. Менше ніж за місяць Віктор Гюго написав свою другу драму - «Ернані». За скандальною постановкою 25 лютого 1830 послідували інші, такі ж гучні. «Битва за Ернані» завершилася не тільки тріумфом автора п'єси, а й остаточною перемогою романтизму: «Бастилія класицизму» у сфері драматургії була зруйнована. Не менший резонанс мали і наступні п'єси, зокрема, «Король бавиться» (1832) і «Рюи Блаз» (1838).
     Особливе місце у творчості Віктора Гюго займає «Собор Паризької Богоматері» (1831), оскільки тут він вперше продемонстрував свої чудові можливості в прозі. Як і в драмах цього періоду, персонажі роману змальовані за допомогою романтичної символізації: це виняткові характери в надзвичайних обставинах; емоційні зв'язки виникають між ними миттєво, а їх загибель обумовлена ​​роком, який служить способом пізнання дійсності, бо в ньому відбивається протиприродність «старого ладу», ворожого людської особистості. У цей же період досягає повної зрілості і поетичний дар Гюго.
   Збірники ліричних віршів Віктора Гюго - «Осіннє листя» (1831), «Пісні сутінок» (1835), «Внутрішні голоси» (1837), «Промені і тіні» (1840) - виникли значною мірою завдяки особистим переживанням. У цей час у житті Гюго відбулися важливі події: Сент-Бев закохався в його дружину, а сам він перейнявся пристрастю до актриси Жюльєт Друе. У 1841 літературні заслуги Гюго отримують, нарешті, визнання Французької Академії, куди його обирають після кількох невдалих спроб.
    У 1842 Віктор Гюго випускає книгу подорожніх нотаток «Рейн» (1842), в якій викладає свою програму інтернаціональної політики, закликаючи до співпраці між Францією та Німеччиною. Незабаром після цього поет пережив страшну трагедію: в 1843 його улюблена дочка Леопольдіна та її чоловік Шарль ВАКР потонули під час корабельної аварії на Сені. Віддалившись на час від суспільства, Гюго став обдумувати план великого соціального роману під умовною назвою «Негаразди». Робота над книгою була перервана революцією 1848 року: Гюго вступив в сферу активної політики і був обраний до Національної Асамблеї.
    Після державного перевороту 2 грудня 1851 письменник зник у Брюссель, звідти перебрався на острів Джерсі, де провів три роки, а в 1855 - на острів Гернсі. За час довгого вигнання Віктор Гюго створив найбільші свої твори. У 1852 була опублікована публіцистична книга «Наполеон Малий», а в 1853 з'явилися «Відплати» - вершина політичної лірики Гюго, блискуча віршована сатира з нищівною критикою Наполеона III і всіх його поплічників.
    У 1856 вийшла збірка «Споглядання» - шедевр ліричної поезії Гюго, а в 1859 було видано перші два томи «Легенди століть», які затвердили його славу великого епічного поета. У 1860-1861 Віктор знову звернувся до роману «Негаразди», значно переробивши його і розширивши. Книга була надрукована в 1862 під назвою «Знедолені». Всесвітню популярність здобули такі персонажі цього прославленого роману, як благородний каторжник Жан Вальжан, засуджений за крадіжку буханця хліба, що перетворився на звіра і відродився до нового життя завдяки милосердю доброго єпископа; інспектор Жавер, який переслідує колишнього злочинця і втілює собою бездушне правосуддя; жадібний шинкар Тенардье і його дружина, катують сирітку Козетту; закоханий в Козетту юний ентузіаст-республіканець Маріус; паризький шибеник Гаврош, героїчно загинув на барикадах.
    У період свого перебування на Гернсі Віктор Гюго опублікував книгу «Вільям Шекспір» (1864), збірка віршів «Пісні вулиць та лісів» (1865), а також два романи - «Трудівники моря» (1866) і «Людина, яка сміється» (1869). 
    В 1870 році Віктор Гюго повертається до Парижа в супроводі вірної Жюльєтт. Протягом багатьох років він втілював опозицію імперії і перетворився на живий символ республіки. Нагородою йому стала оглушливо урочиста зустріч. Маючи можливість залишити столицю перед наступом ворожих військ, він вважав за краще залишитися в обложеному місті.
    Обраний у Національну Асамблею в 1871, Гюго незабаром склав з себе депутатські повноваження на знак протесту проти політики консервативного більшості. У 1872 Віктор видав збірник «Грозний рік», що свідчить про втрату ілюзій щодо Німеччини, до союзу з якою він закликав Францію починаючи з 1842.
    У 1874 Гюго, абсолютно байдужий до нових віянь в прозі, знову звернувся до історичного роману, написавши «Дев'яносто третій рік». Незважаючи на безліч точних відомостей про революційної Франції, в романі знову тріумфує романтична символізація: один з героїв втілює нещадність до контрреволюціонерів, а другий - милосердя, яке вище всіх цивільних чвар; революцію ж письменник іменує «очисним горнилом», де паростки нової цивілізації пробиваються крізь хаос і морок.
    У віці 75-ти років Віктор Гюго видав не тільки другу частину «Легенди століть», але і збірник «Мистецтво бути дідом», на створення якого його надихнули онуки Жорж і Анна. Заключна частина «Легенди століть» вийшла в 1883. У тому ж році Жюльєтта Друе померла від раку, і ця втрата підкосила сили Гюго.
    Після смерті Віктор Гюго удостоївся державних похоронів, і його останки були поміщені в Пантеон - поруч з Вольтером і Руссо.








odb.te.ua © 2004-2018
розробка: vlasne.info


Будь-яку інформацію Ви
зможете знайти за допомогою
Карти сайту
 

  Хороші казки для хороших малят

Ви можете залишити свої побажання
та зауваження у нашій
Приймальні бібліотекаря