Головна сторінка Карта сайту Бібліотекар Написати листа
Запрошуємо усіх бажаючих відвідати "Kinect - майданчик" для інтерактивних розваг. Чекаємо Вас: неділя з 14:00 до 16:00, понеділок, четвер, п\'ятниця з 15:00 до 17:00 год.
Письменники-ювіляри 2014 » В. І. Даль
 
 Володимир Іванович Даль — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Літературний псевдонім: Козак Луганський.
     Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько данський підданий лінгвіст Йоган Христіан Даль знав німецьку, англійську, французьку, російську, ідиш, латинь, грецьку і давньоєврейську мову, був богословом і медиком. 
   Мати - Марія Христофорівна Фрайтаг, походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. 
    Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.
    У віці тринадцяти з половиною років, разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814-1819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом в Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше навчання описав у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841). Після кількох років служби у флоті, 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив в Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності». Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідним в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль. Навчання довелося перервати з початком у 1828 році російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайської області - діюча армія зажадала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії». Тема його дисертації: «Про успішне методі трепанації черепа і про прихований виразці нирок».
   Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.
       Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої мови.
Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828-1829 та польської кампанії 1831. З березня 1832 В. І. Даль служить ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі і незабаром стає медичні знаменитості Петербурга. 1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН за відділенням природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю. Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (точна назва: «Словарь великорусского наречия русского языка») (томи 1—4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.
       Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалек­тології, історії мови.
    В. Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника з зоології. Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося плачевно. З вересня 1823 по квітень 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в творі епіграми на головнокомандувача Чорноморським флотом Грейга і його цивільну дружину Юлію Кульчинський (Лію Сталінську) - єврейку, дочка могильовського шинкаря, після першого шлюбу видавали себе за польку. Був виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.
     У 1827 році журнал А.Ф. Воєйков а « Славянин» публікує перші вірші Даля. У 1830-му В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».
    Прославили його як літератора «Російські казки з перекази народного усно на грамоту громадянську перекладені, до побуту життєвому пристосованим і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. П'ят першого»(1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята в якості дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філології, але вона була відхилена в якості дисертації як неблагонадійна самим міністром освіти.
      29 березня 1829 В. І. Даль вступив у військове відомство і був зарахований до діючої армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому госпіталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.
       В 1831 у брав участь як військовий лікар в польської кампанії. Відзначився при переправі Рідігера через Віслу до Юзефова. Через брак інженера, Даль навів міст, захищав його при переправі і потім сам зруйнував його. Від начальства він отримав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом з бантом.
       Після настання миру В. І. Даль служив ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі.
      В 1833 у переїхав в Оренбург. Брав участь в Хівинскому поході 1839-1840. З військовою діяльністю Даля пов'язані ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема: "Донська кінна артилерія" і "Листи до друзів з походу в Хіву".
    Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 року і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружився, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Тут після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, був його постійним співрозмовником.
    У 1838 він обраний за свої природно-історичні роботи в член-кореспонденти Імператорської академії наук; в 1841 призначений секретарем до Л. О. Перовському, а потім завідував (приватно) особливої канцелярією його, як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».
       У 1849 призначений керуючим нижегородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що доставив йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку і оселився в Москві.
Даль і Україна
     Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали. Писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).
    Автор етнографічних нарисів, написаних з по­зицій «натуральної школи», т. з. фізіологічних нарисів.
      Написав ряд статей про Григорія Квітку-Ос­нов'яненка («Малоросійські повісті, що їх роз­повідає Грицько Основ'яненко», 1835 тощо).
      У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.
       Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). По­пуляризував українську літературу та усну народну творчість.




odb.te.ua © 2004-2018
розробка: vlasne.info


Будь-яку інформацію Ви
зможете знайти за допомогою
Карти сайту
 

  Хороші казки для хороших малят

Ви можете залишити свої побажання
та зауваження у нашій
Приймальні бібліотекаря