Архів документів / Письменники-ювіляри / Письменники-ювіляри 2016 / О. Досвітній
.jpg)
Олесь Досвітній - український письменник (Олесь Досвітній — літературний псевдонім Скрипаля-Міщенка Олександра Федоровича).
Народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, в повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. Змалечку Олександр був привчений до самостійності й працьовитості, тому за два роки закінчив земську чотирирічну школу і став працювати писарчуком земської управи.
Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олександр особисто брав участь в суспільних подіях, виступаючи з кореспонденціями у місцевій пресі, а також у київській газеті «Рада». За що, напевно, його і звільнили з посади. Олександр шукав іншого заробітку і, водночас, наполегливо займався самоосвітою, щоб здобути атестат зрілості. Склавши екстерном іспити, він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Та вчитися недовго — за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури його виключили з університету. Він знову повернувся додому і влаштовувався на роботу в цукроварні. Під час першої світової війни він пішов служити писарем у штабі Кавказького корпусу.
Після двох років служби, за підбурювання солдатів військово-польовий суд ухвалює найвище покарання для Олександра — розстріл. Проте йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай, після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско, а після революції повернувся в Україну.
1918 року за дорученням Харківського ревкому Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до лав Комуністичної партії, виконував ряд відповідальних доручень партії та Українського Радянського уряду.
В січні 1920 року у в'язниці О. Досвітній написав своє перше оповідання — «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього було звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.
У березні 1920 року письменник повернувся в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» і «Зірка» (Катеринослав).
Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очлював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося займатися організаторською роботою, однак Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення.
У 1924 виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»), яка здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання та була перекладена російською мовою. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури. Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 року — після відомої постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» — членом Спілки радянських письменників.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебував в центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, вийшло багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори перекладені та видані російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
В той же час творчість письменника неоднозначно оцівалася критикою. Микола Хвильовий віддав належне Досвітньому, назвавши його оригінальним і воістину масовим (в доброму сенсі цього слова) художником. О. Білецький передовсім відзначав тематичну новизну творів Олеся Досвітнього, які розширили світ проблематики молодої української радянської літератури.
7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього О. Ф. у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». 19 грудня 1933 року Досвітнього було заарештовано в Харкові. На черговому допиті 20 грудня 1933 року О. Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».
У звинувачувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію в якій запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «вищу міру соціального захисту».
3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.
Народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, в повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. Змалечку Олександр був привчений до самостійності й працьовитості, тому за два роки закінчив земську чотирирічну школу і став працювати писарчуком земської управи.
Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олександр особисто брав участь в суспільних подіях, виступаючи з кореспонденціями у місцевій пресі, а також у київській газеті «Рада». За що, напевно, його і звільнили з посади. Олександр шукав іншого заробітку і, водночас, наполегливо займався самоосвітою, щоб здобути атестат зрілості. Склавши екстерном іспити, він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Та вчитися недовго — за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури його виключили з університету. Він знову повернувся додому і влаштовувався на роботу в цукроварні. Під час першої світової війни він пішов служити писарем у штабі Кавказького корпусу.
Після двох років служби, за підбурювання солдатів військово-польовий суд ухвалює найвище покарання для Олександра — розстріл. Проте йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай, після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско, а після революції повернувся в Україну.
1918 року за дорученням Харківського ревкому Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до лав Комуністичної партії, виконував ряд відповідальних доручень партії та Українського Радянського уряду.
В січні 1920 року у в'язниці О. Досвітній написав своє перше оповідання — «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього було звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.
У березні 1920 року письменник повернувся в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» і «Зірка» (Катеринослав).
Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очлював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося займатися організаторською роботою, однак Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення.
У 1924 виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»), яка здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання та була перекладена російською мовою. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури. Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 року — після відомої постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» — членом Спілки радянських письменників.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебував в центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, вийшло багато оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори перекладені та видані російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
В той же час творчість письменника неоднозначно оцівалася критикою. Микола Хвильовий віддав належне Досвітньому, назвавши його оригінальним і воістину масовим (в доброму сенсі цього слова) художником. О. Білецький передовсім відзначав тематичну новизну творів Олеся Досвітнього, які розширили світ проблематики молодої української радянської літератури.
7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього О. Ф. у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». 19 грудня 1933 року Досвітнього було заарештовано в Харкові. На черговому допиті 20 грудня 1933 року О. Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».
У звинувачувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію в якій запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «вищу міру соціального захисту».
3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.
